Столичні лікарі, які оперували хлопчика, зізналися: ще не бачили дитини з настільки важкою патологією.
Тетяна й Павло Січковські з волинського селища Турійська одружилися, ще коли обом було по 17 років. Юний вік проте не завадив молодятам створити міцну сім?ю та народити шістьох діток.
– У розкошах ми не жили ніколи. Адже мій чоловік Павло ще з дитинства має серйозні проблеми зі здоров'ям і тому не може ходити на роботу. Я теж, коли сиділа з дітьми в декреті, працювала поштаркою, продавцем, а це невеликі заробітки. Проте якось давали раду господарству. Дітей на ноги ставили, – розповідає Тетяна Січковська. – Старший наш, Сашко, у свої 22 вчиться в університеті на фінансиста. 18-річна Аліна здобуває в педколеджі фах учителя малювання. Богдан і Павлик ходять у початкову школу, 5-річна Яна – до садочка. Одне слово, ми жили – біди не знали. Тож, коли у 38 я завагітніла вшосте, зраділа: будемо з чоловіком мати ще одне малятко…
Вагітність Тетяни, як і з п'ятьма попередніми дітьми, проходила добре. На УЗД лікарі не виявляли у дитини ніяких проблем чи патологій. 21 березня 2019-го жінка в пологовому Володимира-Волинського народила сина Артема. І відтоді життя Січковських перетворилося на постійну боротьбу за життя найменшої дитини.
«Такий худенький, що тільки шкіра й кісточки»
– Як тільки Артемчик з'явився на світ, я здивувалася, що він такий худенький. Важив усього два кілограми (хоча всі попередні дітки мали вагу два вісімсот – три чотириста). Глянула на дитятко – й аж шкода стало: одна шкіра й кісточки, – пригадує жінка.
Відразу панікувати Тетяна не бачила потреби. Думала, на грудному вигодовуванні вага сина швидко прийде в норму. Але мати помилилася. Доки Артемко перебував під наглядом лікарів у пологовому, його заразили стафілококом. Щойно позбулися стафілокока – нова біда.
– Я побачила, що в дитини на плечах, спинці, на ніжках з'явилися гулі, й на додачу піднялася температура тіла. Лікарі оглянули – й шокували: в Артемка сепсис – запальний процес, що поширився на весь організм, – продовжує Тетяна Січковська. – Дитину негайно прооперували: розрізали всі ті гулі, й забрали звідти гній. Через трохи виступила ще одна гуля, тож довелося знову вдатися до оперативного втручання. І, коли всі ризики були позаду, лікарі сказали: «Вам сильно пощастило. Бо за сепсису дуже високий рівень смертності. А коли йдеться про діток, виживає взагалі мізерний відсоток».
Здавалось би: ну, все – місяці лікувань позаду, можна повертатися додому. Втім улітку малий Артемко знову змусив маму захвилюватися.
– Я помічала, що, коли синочок спить, в якісь періоди перестає дихати: грудна клітка піднімається й опускається, а звуку проходження повітря не чути. А то бувало, що дитина починала хропіти – і це у віці декілька місяців, – продовжує Тетяна Січковська. – Я звернулася до лікарів, і під час відвідин педіатра Артемко заснув у мене на руках, дихання припинилося, і він став синіти. Я злякалася, почала його тормошити. Дитина прокинулася, стала хапати ротиком повітря, і синюшність пройшла. Я все ще не хотіла думати про погане, припустила: може, це через задуху (бо тоді було дуже спекотно).
Побачивши такий стан дитини й не розуміючи, у чому справа, лікарі скерували Артемка з мамою з районної лікарні до Ковельського територіального медичного об'єднання. І щойно тамтешні фахівці оглянули хлопчика, сказали: «У вашої дитини синдром Робена. А в Турійську вам про це хіба не сказали?» – «А що то таке?» – спитала жінка. Бо всі п'ятеро діток у Тетяни зростали здоровими, і нічим, крім стандартних застуди чи кашлю, не хворіли.
Ось тоді Тетяна Січковська дізналася, що синдром П'єра Робена – це вроджена вада щелепно-лицьової ділянки. Хвороба визначається за трьома характерними ознаками: недорозвинена нижня щелепа, западання язика та наявність розщелини піднебіння. А в Турійську не діагностували недуги, позаяк трапляється вона дуже рідко: один випадок на 30 тисяч новонароджених.
– Коли я запитала, через що в мого синочка могла з'явитися така хвороба, лікарі пояснили: вада розвивається в дитини ще внутріутробно і є наслідком генетичного збою. Сам же генетичний збій міг виникнути внаслідок впливу радіації після вибуху на Чорнобилі, – переповідає жінка слова медиків. – І саме через наявність отого синдрому Робена в Артемка й виникали зупинка дихання до 20 секунд, синюшність і хропіння.
Аби усунути западання язика та перекривання ним дихальних шляхів, Артемкові місяць тому провели операцію у Волинській обласній дитячій лікарні. Під час оперативного втручання побачили ще одну патологію: дуже сильне звуження дихальних шляхів. Лікар, який приїжджав із Києва, навіть зізнався: «Скільки працюю, такої сукупності важких патологій іще не бачив».
– А ще за свої сім місяців Артемко вже двічі перехворів запаленням легенів, бо в нього в носоглотці утворилася така «кишенька», в яку стікає слинка, там утворюються хвороботворні бактерії, виникає запальний процес, і ослабленому дитячому організму не під силу впоратися з недугою, – плаче від відчаю мама Тетяна.
Для порятунку маленького Артемка лікарі пропонували вставити йому в шию трубочку: мовляв, так він точно не буде задихатися. Але Тетяна Січковська поки відмовилася. Каже:
– Постійно відкрита для дихання трубочка – трахеостома – легкий шлях для проникнення вірусів і бактерій у дитячий організм. Окрім цього, трубочку потрібно промивати й обробляти через кожні 15 хвилин удень і вночі з місяця в місяць не відомо, скільки років. Та найгірше, що дитина втратить здатність видавати будь-які звуки, навіть коли плаче, чхає, агукає, не кажучи вже про спілкування. Тому я хочу не просто врятувати сина, а й повернути йому повноцінне життя.
І вихід є – операція у клініці Варшави. От тільки коштує вона 22 тисячі злотих – майже 140 тисяч гривень, плюс транспортування Артемка реанімобілем, плюс обстеження, проживання й харчування.
– Для нас із хворим чоловіком 140 тисяч – непідйомна сума. Наші батьки теж не мають чим допомогти: тати повмирали ще молодими, мами хворіють, – зітхає Тетяна Січковська.
Наразі 7-місячний Артемко з мамою чекають, доки звільниться місце у столичній клініці «Охматдит». Там хлопчика мають оглянути, виписати довідку, яку потрібно буде переслати у Варшаву, й очікувати рішення польських лікарів.
– Зараз дитинка дуже мучиться. Чотири місяці зі своїх семи синочок провів у лікарнях. Три рази був у реанімації. Тричі – прооперований. Я постійно, коли синочок спить, слухаю, чи він дихає. Як тільки перестає, починаю тормошити. Після сну Артемчик прокидається весь спітнілий. Бо для нього дихати так само важко, як для нас бігти крос… Моє серце не витримує, що така маленька дитина так страждає, а я, доросла, нічим не можу помогти, – плаче мама Тетяна. – Тому прошу всіх людей, які зараз читають цю статтю: допоможіть урятувати Артемчика від важких мук!
Реквізити для переказу коштів:
картка «ПриватБанку»: 5168 7574 0537 3046
одержувач Січковська Тетяна Миколаївна (мама Артема).
Оксана Бубенщикова
БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ» В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
