Життя

На батька прийшла похоронка, а він повернувся додому і прожив до 100 років!

На батька прийшла похоронка, а він повернувся додому і прожив до 100 років!

Марія Григорівна Курач недавно відсвяткувала своє 90-річчя. І хоча дуже важким було життя волинянки – Бог благословив її довголіттям.

– Я рано залишилася сиротою, – розповідає бабуся, яка проживає в Ковельському р-ні. – Закінчила всього два класи польської школи. Коли мені було 11 років, померла після пологів мама – стекла кров’ю. Дитя теж померло, бо тоді польські лікарі повтікали, а в селі була тільки фельдшерка. То був 1940 рік. Ми, п’ятеро дівчат, залишилися бідувати з батьком, наймолодшій сестричці тоді було всього три з половиною рочки. І хоча мій батько був молодим вдівцем (мав 37 років), не схотів вести мачуху до хати – сам годував дітей. До речі, він прожив без 13 днів 100 років! Найстарша сестра, Лікора (Лукерія), якій на той час було 17 років, була дітям за матір: щодень топила піч і варила їсти.

...Почалася війна. У село Кашівка Ковельського району прийшли німці, люди почали втікати в ліс. 7 тижнів Марія з батьком і сестрами жили в лісі в буді, а разом із ними ще три сім’ї родичів. Вогонь горів день і ніч, щоб зігрітися, бо надворі була люта зима. Якось батько каже: «Вночі пі-демо до хати і заберемо дещо, поки німці не розсунули...» Вийшли на край лісу – горить-палає село.

Читайте також

– Все згоріло. Зосталося тільки те, що було в лісі з собою (подушки, рядна, деяка полотняна одежа), – пригадує Марія Григорівна. – Kабана мали заколоти на Пасху – і той згорів. Корову забрали німці, зарізали і з’їли. Гуси теж пішли в їхні горлянки. Всі хати у селі погоріли.

У 1944 році батька Марії Григорівни забирають на фронт, воював у Східній Пруссії, потрапив у полон. Під час бою було дуже багато вбитих, і думали, що він загинув. Прийшла додому в Кашівку похоронка на батька. Як же тоді плакали-журилися п’ять сиріт-дівчат! Дуже бідували вже вони. Літо жили в погребі, а зиму в сусіда три місяці пересиділи. Після закінчення війни батько дівчат повернувся додому живий і неушкоджений. Аж не вірилося! Скільки ж то радості було! Журяться, де будуть жити? Їхній сусід каже: «Дайте нам вола, а ми вам хату поставимо...»

– А яка ж та хата була? – пригадує Марія Курач. – 4 на 5 м. Закопали 4 бруси, задилювали, накрили соломою і травою – ото й уся хата. Старші дівчата ходили ще полоти людям городи, щоб швидше добудувати хату.

Як відійшли бої і німці повтікали – то в селі ще три місяці стояли руські солдати. А солдати – як солдати: дай щось украсти і виміняти за літр горілки. То усі три місяці кожен день з сестрою розбирали воза, і колеса ховали десь в бур’янах, кропиві, щоб не вкрали солдати воза, бо не буде в що декілька волів запрягати. А то якось в лісі чиясь чужа корова бігала, батько зловив її, прив’язав і каже: «Як знайдеться хазяїн – хай бере. А як ні – то буде наша...».

Читайте також

Приходили двоє чоловіків, але то не їхня була корова, і не взяли. Наші солдати з лісу ходили селом і бачили, що прив’язали дві корови і декілька волів, то хотіли забрати, але ми з батьком не дали. Бо як заберуть нашу, а знайдеться хазяїн на ту – то останемось без нічого, – каже бабуся.

Але пошкодували дітей і не забрали. А партизани відібрали в селі всі коні. Нема чим орати, щоб обробити город. Орали  волами і биками. А як визволили Ковель, то Марія з сестрою Федорою навозили з лісу з солдатських бараків дров, то мали чим топити.

У 1947 році Марія вийшла заміж за Михайла Курача у своєму селі Кашівка. Батько дав мені у придане дві ложки, миску, банячка, щоб мала з чого розжитися. А згодом «посипалися» дітки: Володя, Шура, Ганя, Катя, Лена, Таня. Четверо діток родила вдома. Нелегко було. На четверту дитину держава дала 4 рублі, – пригадує Марія Курач. – Дітей годувала в «дерев’яних» полотняних пелюшках, але всі були здорові. То зараз треба вклякати на коліна і дякувати Богу за те, що маємо все.

Читайте також

Зробила 6 весіль. Скільки то треба було горілки, харчу. Заб’ють кабана, 200 л горілки, 2 телят, і увесь тиждень весілля було, бо ж родина велика. А двом дочкам на 1 місяць робила весілля. Марія Курач має звання «Мати-героїня», у неї 12 внуків, 20 правнуків. Вона гарна співрозмовниця, має чудову пам’ять, недавно похоронила чоловіка, якому було 94 роки. А зараз, коли залишилася сама, перебралася жити до дочки у Ковель. Тішиться своєю великою родиною і дякує Богу, що всі живі і здорові.

Галина Оліферчук

Все про: права людини, Волинь
В тему