Життя

Сповідь жінки, котра забрала одруженого чоловіка зі сім'ї

Сповідь жінки, котра забрала одруженого чоловіка зі сім'ї

Три роки тому я познайомилася з молодим симпатичним чоловіком, який прийшов працювати до нас у фірму системним адміністратором. Привітний, розумний – він відразу полонив серця наших співробітниць. Серед них була і я, тож намагалася частіше зустрічатися з ним, в обід бігала в супермаркет через дорогу, аби купити до чаю тістечок або печива. А ще – змінила зачіску, стала краще одягатися, записалася в басейн.

– Забий на нього, – радила Оля, колега, з якою я працювала в одному кабінеті. – У нього жінка і двоє дітей. Навіщо він тобі? Невже не можеш знайти без причепа?

– Я люблю його, і цим все сказано, – відповіла я. – Зрештою, не втручайся у моє особисте життя.

І поступово стала зауважувати, що Роман також почав кидати в мою сторону небайдужі погляди. Став купувати тістечка до чаю, завжди поспішав на допомогу, коли у мене виникали проблеми з технікою, а якось запропонував підвезти.

– Ой, а давай поїдемо не додому, а на каву у «Ройялбар», – запропонувала я, тішачись, що поруч сидить такий омріяний і жаданий чоловік. – Там її так смачно готують – з вершками і медом. М-м-м… яка смакота!

В кав’ярні ми вечеряли і розмовляли про всілякі дрібниці. А коли Роман, підвізши мене додому, запитав, чи не пригощу чаєм, я відчула, як шалено затріпотіло моє серце. Звісно, тієї ночі він додому так і не потрапив.

– Ти така неймовірна! – шепотів він, обціловуючи моє тіло. – О-о-о, яка ж ти красуня.

Я, дурепа, була щасливою від цих слів і мріяла, що ось-ось стану дружиною Ромчика. Про що поволі і почала натякати коханому. Минули два місяці, і якось мені зателефонували з невідомого номера. Жіночий голос сказав, що це Романова дружина.

– Послухай, Інно, у нас двоє дітей і вісім років сімейного життя за плечима, – говорила вона. – У тебе все попереду, тому, я прошу тебе, не руйнуй нашої сім’ї. Ти молода, розумна і вродлива – зустрінеш хлопця, з яким створиш гарну сім’ю. Навіщо тобі чоловік, якого ти відбираєш у дружини та дітей? Прошу тебе, дай Ромі спокій. Наші діти дуже люблять його, я не знаю, як вони перенесуть звістку про те, що батько не житиме з ними. Зрештою, невже ти гріха не боїшся?

– Ні, не боюся, – відрубала я. – І про те, аби я покинула Романа, ти навіть і не мрій. А щодо дітей – вони і у нас будуть. На все свій час.

Відверто кажучи, дітей я планувала народити ген-ген у далекому майбутньому, однак, бачачи, як коханий тягне з розлученням, вирішила прискорити це за допомогою вагітності. Тож через два місяці після того, як повідомила, що Рома скоро стане татком, ми офіційно зареєстрували свої стосунки. Незважаючи на те, що мій животик помітно округлився, я була одягнена у чарівне весільне плаття і щиро раділа нашому весіллю.

Опісля ми півтора тижня провели в Єгипті, де я почувалася справжнісінькою принцесою: море, шикарний готель, коханий чоловік поруч! Однак незабаром після повернення додому стала зауважувати зміни у поведінці Романа. Замість того, аби після роботи допомагати мені, він норовився влягтися перед телевізором на дивані. Прогулянки містом у вихідні став називати марною тратою часу – замість того можна посидіти за комп’ютером, граючи в улюблені ігри. А коли діти від колишньої дружини перестали з ним спілкуватися, то взагалі накричав на мене. Мовляв, це я в усьому винна.

– Думаєш на чужому нещасті побадувати щастя? – мовила колишня дружина мого чоловіка, коли ми випадково зустрілися у супермаркеті. – І не мрій – в житті усе повертається бумерангом. І добро, і зло.

І взявши попід руку симпатичного мужчину, який закоханими очима дивився на неї, пішла у бутик дорогого одягу. Я ж, навантажена сумками з продуктами та повзунками, пішла додому. Мене ще чекали прання, готування їжі та генеральне прибирання, яке я роблю кожної суботи. Зрештою, а що я могла їй відповісти? Що все частіше в моїй голові з’являється думка про те, що Роман – далеко не той чоловік, якого б я хотіла бачити поруч із собою. Що я мріяла про мужнього, люблячого, готового заради мене зіроньку зняти з неба, а натомість отримала чоловіка, який, повечерявши, ніколи не запитає, чи я не голодна, бачачи, як мене мучить токсикоз, може мовити, що це в усіх жінок, так і при кожній нагоді поспішає вилежувати боки на дивані. Зрештою навіть у магазин по продукти і то з великим животом ходжу я…

Невдовзі ми з Ромою стали батьками двійняток-синочків, які народилися вкрай кволими і потребували дуже багато уваги. Перші два місяці я з дітками провела в лікарні, а коли повернулася додому, то чисто випадково побачила відкриту сторінку чоловіка в одній із соцмереж, де він відверто фліртував з якоюсь Мишкою, Зайкою, а Фею запрошував на каву з тортиком. Влаштовувати скандал не стала, хоч у грудях і запекло нестерпно. Та ні сил, ні бажання з’ясовувати стосунки з цими зайками та мишками не було. Сподівалася, що з часом усе налагодиться, і ми станемо міцною і щасливою сім’єю.

Однак дива не трапилося – Тарасику і Мишку вже чотири рочки, я працюю на двох роботах і частенько прошу грошей у батьків, бо тягнути сімейний віз стає все складніше. Рома, принісши заробітну плату, всю до копієчки кладе на стіл: мовляв, я заробив-приніс-віддав. А ти роби, що хочеш.

– Послухай, у фірмі Ольги потрібен комп’ютерник, – мовила якось я. – Робота у вечірній час. Оплата – дві тисячі. Можливо, ти б…

– Я б? – враз скипів чоловів. – А чому не ти? Зрештою, не забувай, що у нас сини, хлопці, яким потрібна увага батька. Я повинен бути вдома, а не шастати по заробітках, бо тобі захотілося.

І, гримнувши дверима, пішов з кухні у вітальню, де саме розпочинався його улюблений телесеріал. Я чула, як Тарасик просив погратися з ним, проте батько нагримав на них, сказавши, аби йшли гратися на кухню до мами.

Вклавши спати діток, я почала крутити на другий день голубці, і враз згадала слова колишньої дружини мого чоловіка. Про те, що усе в цьому житті повертається. Непрохані сльози потекли по щоках. Враз усвідомила, що таке моє життя – кара Небес за зруйноване життя дружини мого чоловіка. Їхніх дітей.

– Прости мені, дружино мого чоловіка, – прошепотіла, дивлячись у вікно, за яким на темному небі світився повний місяць. – Прости мені, дурепу.

Ксенія Фірковська

Читайте також
Все про: Сім'я, стосунки, чоловік, діти
В тему