Життя

Куля вирвала шматок черепа і травмувала мозок, але боєць не просто вижив - наново навчився ходити, розмовляти і навіть підкорив Говерлу

Куля вирвала шматок черепа і травмувала мозок, але боєць не просто вижив - наново навчився ходити, розмовляти і навіть підкорив Говерлу

Скільки Ігор Галушка себе пам'ятає, завжди любив активне життя. Тому яких тільки секцій не відвідував: із футболу, плавання, боксу, єдиноборств. Так було, коли навчався у школі та коледжі Львова, так продовжилося під час навчання у Київському національному університеті будівництва та архітектури.

Втім усе змінив листопад 2013-го…

«В Ігоря тоді був гіпс на нозі, тож, коли розпочиналася Революція гідності, він не міг відразу поїхати до Києва. А 27 листопада синові зняли гіпс, ми відсвяткувала його день народження, і він чесно сказав, що їде до Києва, – пригадує мама Наталія Галушка. – Я його просила: «Не варто, то ж нога ще не розроблена, компреси робити треба». А він: «То що, краще, якби я сказав, що їду в Карпати на кілька днів?» І вирушив до Києва…

Львів'янин Ігор Галушка був у Києві весь той час, скільки тривала Революція гідності. Був під кулями снайперів у той кривавий лютень, що забрав життя Небесної сотні. А коли почалася мобілізація в АТО, зрозумів, що мусить бути на передовій.

«Мама просила не йти відразу. Бо на липень 2014-го нам дали путівки в тур Європою. То я пішов мамі на поступки. А зразу після цього у складі добровольчого батальйону «Азов» був перекинутий у Донецьку область», – продовжує Ігор.

Боєць батальйону «Азов» львів'янин Ігор Галушка

За час перебування в АТО боєць Галушка пройшов не один населений пункт Донеччини. Але фатальним для нього стало село Мар'їнка…

Лікарі сказали: «Якщо Ігор виживе – це буде диво»

Про 10 квітня 2017 року побратим Даниїл Рибальченко потім пригадував: «Того дня все відбувалося блискавично. Ми патрулювали вулицю. Раптом почався обстріл. Пам'ятаю: удар! З мене хлинула крок. Підбіг Ігор – і давай мене відтягувати з-під обстрілу. Ми проповзли метрів 30 – і Ігор упав біля мене…»

У місто Дніпро, до лікарні ім. Мечнікова, Ігоря Галушку доставили у стані коми. Ворожа куля пробила хлопцеві шолом, зайшла у скроню, вилетіла через потилицю. У нього не було частини черепа. І хоча лікарі миттю кинулися рятувати бійця, втім відверто сказали: фактично 100% таких поранень закінчуються летально. «Якщо Ігор виживе – це буде диво», – зауважив тоді головний лікар Сергій Риженко, який упродовж чотирьох років фактично щодня стикався з порятунком поранених.

Операція тривала 12 годин. Ніяких гарантій. Того ж дня до Наталії Галушки подзвонили й повідомили про поранення. «Тільки не плачте. Тільки тримайте себе в руках», – попросили на тому кінці телефону. І мати, впавши навколішки, стала молитися за свого 21-річного сина.

Коли жінка врешті дісталася до Дніпра і зайшла в палату сина, не могла очам повірити: «У нього всюди були трубочки. Оскільки куля зачепила ліву півкулю мозку і ту ділянку, що відповідає за мовлення, то Ігор не міг ні говорити, ні ворушити рукою і ногою. Половина тіла у нього була паралізована…»

Боєць батальйону «Азов» львів'янин Ігор Галушка фото 1

«Ви знаєте, колись я вже втратила близьку мені людину – рідного брата. Він загинув під час служби в армії. І його було теж звати Ігор… – розповіла мати. – Багато хто мені потім казав: назвати дитину іменем померлого родича – погана прикмета. Але, я думаю, саме брат Ігор, якого я дуже любила, став ангелом-охоронцем для мого сина».

Якраз у той час, коли стан хлопця залишався стабільно важким і ніяких прогнозів лікарі не давали, Наталія Галушка вирішила взяти участь у телепроекті «Цієї миті рік потому», що на каналі «СТБ». Жінка сподівалася, що її сину, так само, як і десяткам інших героїв телешоу, вдасться за 12 місяців кардинально змінити своє життя й досягнути нездійсненної, здавалося б, мрії. І вже коли у студії передачі пані Наталію запитали: «Чи вірите ви, що через рік разом із сином зайдете в нашу студію?», жінка аж просльозилася: «Я дуже цього хочу і зроблю все: можливе й неможливе».

У 20 років він по букві вчився говорити

І те, що лікарі називали не інакше, як дивом, стало реальністю. Минулого місяця Наталія Галушка знову прийшла та телепередачу. Поруч із нею був син Ігор. І він був не в інвалідному візку, не з паличкою в руках. Хлопець ішов на своїх двох, високий та усміхнений.

На запитання: «Як ти почуваєшся?» хлопець відповів: «Загалом добре. Але мені цього мало. Хочу максимально відновитися. Бо на правій стороні не всі м'язи нормально функціонують. Псіхую деколи, коли не можу елементарні речі зробити. Але тут же згадую, як рік тому лежав прикутий до ліжка і не міг найпростішого зробити – стиснути пальці в кулак. Щоб зробити такий простий, здавалося б, рух, напружував усе своє тіло».

Боєць батальйону «Азов» львів'янин Ігор Галушка фото 2

Та врешті хлопець стиснув у кулак не лише пальці, а й усю свою волю.

Щодня він займався зі своїм «неслухняним» тілом. По букві, по слову вчився говорити. Покривався потом від неймовірних зусиль, щоб зігнути у лікті руку. Пізніше зміцнив м'язи спини і став сидіти. А потім із лікарняного ліжка пересів на інвалідний візок. А потім став тренувати м'язи ніг.

«Вже коли нас доправили до госпіталю Львова, Ігор став на ноги і заборонив мені допомагати йому. «Мамо, ваша місія скінчилася, – сказав мені. – Тепер я маю навчитися все роботи сам», – усміхається Наталія, згадуючи.

Бігав, стрибав, а тут елементарного не можу: встати з ліжка

Звісно, було непросто. Щоб відновити м'язи пальців, Ігор виконував «вправи для малюків»: діставав із піску невеличкі болти, таким чином розвиваючи дрібну моторику пальців. Складав пірамідки. Як дитина дошкільного віку, вчився тримати в руках олівець, потім із величезними зусиллями виводив на папері палички та кружечки: кострубаті, нерівні. Але щоденні заняття давали все кращі результати.

«Якщо чесно, то кожен новий рух я сприймав, як свою маленьку перемогу, – каже Ігор. – Десь плече більше піднялося, десь не один крок зробив, а два – і вже радію: є прогрес».

Боєць батальйону «Азов» львів'янин Ігор Галушка фото 3

На запитання, чи жалкує про щось, Ігор каже: «Зібравшись в АТО, я знав, куди їду, для чого я їду і які наслідки можуть бути. Звичайно, дуже шкода, що зі мною таке сталося. Бо був молодим пацаном, бігав, стрибав, а тут елементарного не можу: встати з ліжка. І воно трошки давило морально. Але потім я собі сказав: «Малий, що ти робиш? Працюй! Далі працюй! Не виходить – пробуй іще!»

Ігор це розповідає і показує футболку, в яку одягнутий: скелет із відірваним шматком черепа й написом англійською «I'm o'key!» – «Зі мною все добре».

– Це мені друзі подарували, – усміхається. І такому вмінню позитивно мислити може позаздрити кожен:

– Недавно мені зробили операцію з видалення міжхребцевої грижі, весь місяць після якої мені заборонено було сідати, тому наразі свій день я починаю із гімнастики для хребта: розтяжка, укріплення м'язів спини. Після обіду виконую вправи для руки та ноги. Бо хочу відновити своє здоров'я до того стану, який мав до поранення. Реабілітація триватиме довго. Але скільки – сказати не береться ніхто. Бо щоразу, як лікарі мене оглядають, повірити не можуть, наскільки хороших результатів досягаю.

Та й що дивуватися, коли за кілька місяців після поранення Ігор уже змагався на «Іграх нескорених», у дисципліні «Гребля на тренажерах». А через рік, тобто у червні 2018-го, вийшов разом із друзями на Говерлу – і це понад 2 000 метрів угору!

Боєць батальйону «Азов» львів'янин Ігор Галушка фото 4

– Просто маю дуже хороших друзів. Маю прекрасну мотивацію – маму й двох сестер – і не хотів, аби вони приходили до мене сопельки підтирали, – каже Ігор. – А ще у свої 22 найбільше мрію відновити здоров'я».

І ми віримо, що це Ігорю вдасться…

Оксана Бубенщикова

Все про: Найцікавіше, Життя, Україна, львів
В тему