Ось так слово за словом розговорилися дві жіночки: Віта – студентка-другокурсниця і Свєта – жіночка, якій через місяць мало бути 39-ть. А оскільки перед ними в черзі чекало ще восьмеро пацієнток, то у вагітної була купа часу розказати геть усю свою життєву драму.
«Ну вічно до того гінеколога черга на кілометр!» – сердито випалила пацієнтка, округлий животик якої свідчив про ранній термін вагітності. «Не нервуйтесь ви так, вам не можна», – спробувала заспокоїти ще одна з пацієнток , яка сиділа поруч із вагітною і теж чекала на прийом. «Та чхати я хотіла на цю вагітність, – продовжувала нервувати молода особа. – Сесія на носі, стипендії нема, з батьками проблема, а тут іще один зальот!»
А розповісти було що. Свєта аж головою хитала, слухаючи, як сильно Віта любила свого Костика, як він обіцяв одружитися, а потім передумав, бо «не нагулявся ще».
– Я зразу хотіла аборт зробити. Але нам стипендію затримали. Пішла в мамки позичити – вона мене до Костика послала. А він мене теж послав, але на три букви. Коротко кажучи, дотягнула я до четвертого місяця і тепер думаю, зроблять мені аборт сьогодні чи знову пошлють. Ото, блін, праблєми! – сердилася Віта. – А у вас що – тоже зальот?
– Та ні, навпаки: ніяк «залетіти» не можу, – сумно усміхнулася Свєта. – Майже 20 років живемо з чоловіком, а завагітніти не вдається. Тому дивлюсь оце на тебе і себе згадую: теж колись студенткою пішла на аборт…
Якраз тієї миті з кабінету покликали: «Віта Сорокіна! Заходьте!» Та тільки Віта піднялася, як Свєту наче струмом пробило, і вона гукнула: «А вона десь відійшла. Мабуть, передумала». Вхопила ошелешену Віту за рукав та потягнула до виходу.
«Ой не вірю я в чудеса медицини…»
…Такою щасливою Свєту вже не бачили років із десять. Сусідка аж на вулицю вийшла зустріти. «Яка я за вас рада, – обіймала Свєту, її чоловіка Юру та їхнього новонародженого сина. – Оце так закордонні лікарі постаралися!»
40-річні Юра зі Свєтою і справді мов на крилах летіли, тримаючи в руках дорогоцінний згорточок. А через тиждень у великій вітальні з дорогими меблями та вишуканими стравами подружжя зустрічало гостей, які один за одним приїжджали привітати з хрещенням маленького Богданка.
Їли, пили, тихенько (щоб дитятко не злякалося) пісні співали. А ще тихіше обговорювали, звідки ж то насправді взялося це маля в далеко не молодого подружжя.
«От знайшли про що пліткувати, – дивувався один із керівників мерії. – Вони ж їздили в Європу. В якійсь дуже модній клініці лікувалися. А медицина сьогодні творить чудеса». Проте поважна дама з обласної податкової не була така категорична: «А чого ж тоді Свєта жодної фотографії не привезла з-за кордону? Юра теж ніяких відпусток не брав для закордонного лікування? Ой, не вірю я в ці чудеса медицини…»
Втім, на загал виносити всі ці версії гості не сміли. Бо Юра зі Свєтою були поважними в місті людьми. Жінка мала декілька фірм і ніколи не скупилася на «благодійну підтримку». А чоловік Юра вже багато років трудився в обласній прокуратурі. Тож кому з гостей була охота через довгий язик утратити стабільну фінансову підтримку та «кришу» у правоохоронних органах?..
Відмовилася від дитини на третій день
Сімейна ідилія, яку Юра зі Свєтою вибудовували останніх 16 літ, тепер хиталася, як картковий будинок. Колишня студентка Віта, яку колись виручила бездітна пара, сьогодні вийшла на зв’язок із подружжям. Але зовсім не зі словами подяки. Вона вимагала негайно зустрітися!
– Юро, що будемо робити? – плакала Свєта. – Ну, хіба ми їй мало заплатили? Чи погану квартиру купили? На всі ж поступки пішли. І на тобі – шантажувати нас буде!
– Нічого вона не докаже! – сердився Юра. – Ти згадай: зразу після народження вона офіційно визнала, що я є батьком дитини. І через декілька днів написала офіційну відмову від сина. Всі документи в мене в наявності. Так що ми діяли виключно в рамках чинного законодавства!
– Та що ти верзеш, як ніби на судовому слуханні! Тобі що дорожче: гроші чи наш Богданчик? Ти уявляєш, який у дитини стрес буде, коли він, не дай Боже, дізнається правду? – і Свєта знову забилася в істериці.
Згадавши про єдиного й до безмежжя коханого сина, Юра і собі накрапав заспокійливого. «Може, й справді, завести тій курві декілька тисяч баксів – і хай відстане?» – роздумував чоловік. Ніби прочитавши його думки, на кухню зайшла Свєта й додала: «Коротше: я до нею дзвоню, запитую, скільки вона хоче, ми завозимо гроші, і Богданчик надалі буде впевненим, що він наш кровний син». Так і зробили…
За спокій сина – 100 тисяч відкупних
У темному кутку кафе сиділа жінка. Свєта з Юрою не відразу впізнали у цій розтовстілій дамі колишню студентку Віту. Прокурений голос, масне волосся, нігті з обдертим лаком – Віту життя добряче покидало.
Побачивши подружжя, від якого аж пахнуло достатком, Віта хмикнула: – Принесли? – запитала, навіть не привітавшись.
– Так: 20 тисяч, як і домовлялись, – відповіла Свєта, а Юра простягнув розтовстілій дамі пакет із грішми.
Віта взяла пакет, зазирнула всередину:
– Але… – скривилася, – щось малувато для такого безцінного подарунка, як спокій дорогого синочка.
– Коротко кажучи, що ти хочеш? – просичав Юра, підійшовши впритул до шантажистки.
– 100 тисяч! Думаю, цього буде достатньо…
– Та ти… – спробував Юра притиснути шантажистку до стіни. Але дружина вхопила його за рукав:
– Юро, на нас усі дивляться. Перестань, – стала його відтягувати. А до Віти сказала: «Ми маємо подумати».
Але тільки чоловік із дружиною розвернулися йти до виходу, як дорогу їм перегородив… Богдан. Мати з батьком аж пополотніли. Богдан теж стояв мов із хреста знятий. Проте блідими губами він таки прошепотів:
– Не треба нічого думати. Ходімо…
І вони покинули кафе та ошелешену Віту.
Перший черв’як сумніву запустила «товста тьотя»
Як доїхали додому, ніхто вже й не пам’ятав. Коли зайшли у вітальню, Юра залпом випив склянку горілки, Свєта – цілу ложку заспокійливого, а Богдан (на превеликий подив батьків) затягнувся цигаркою.
– Ну що ж: пропоную нарешті відкрити всі наші секрети, – промовив хлопець першим. І першим же зізнався, що давно відчував: його минуле приховує чимало таємниць.
– Ще коли був маленьким, запам’ятав чомусь слова товстої тьоті. Вона говорила до товстого дяді: «А батьки в цього малого були, мабуть, симпатичні». Потім, коли я трошки підріс, я часто порівнював ваші дитячі фото зі своїми і не знаходив нічого схожого. А коли нещодавно почув розмову на кухні, вже не сумнівався: фізіологічні та фактичні мої батьки – це різні люди, – поділився Богдан своїми спостереженнями.
Як не було тяжко Свєті з Юрою відкривати таємницю минулого, втім діватися було нікуди. І вони теж розповіли, як ледве впросили Віту не робити аборту, як купили їй двокімнатну квартиру та забезпечили грішми на наступних декілька років. Богдана слухав усе це у стані легкого шоку. Свєта схлипувала. Навіть Юра просльозився. Та коли правда минулого врешті була розкрита, всі троє відчули дивовижну полегкість. А ще – зрозуміли, якою дорогою ціною далося їм нинішнє щастя та наскільки сильно вони цією любов’ю дорожать…
БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ» В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
