Юрій Легкодух: «Працювати лікарі були готові навіть у випадку хімічних чи ядерних атак»
Наприкінці листопада 2021-го Юрій Легкодух очолив управління охорони здоров’я обласної державної адміністрації. А вже через три місяці розпочалося повномасштабне вторгнення росії в Україну.
Чи існував план дій управління на випадок розгорнутої агресії рф? Із якими труднощами зіткнулася медицина Волині та як їх долала? Чи є проблеми з фінансуванням і які проєкти нині найбільш затребувані?
Про все це й не тільки ми поговоримо з начальником обласного профільного управління.
– Юрію Васильовичу, чи відчували Ви 23 лютого наближення великої війни?
– Настороженість була. Бо в той період постійно велися розмови про можливий наступ росії. На нарадах не раз обговорювалися можливі виклики і робота в нових умовах. 23 лютого о четвертій дня я ще мав зустріч із міністром. О першій ночі повернувся з Києва до Луцька. А о п’ятій ранку мені телефонують: «Вставай. Війна». Сказати, що це не було для мене шоком, буде неправдою. Але панічних настроїв не було.
– Які першочергові кроки Ви зробили?
– Із самого ранку скликав керівників на нараду. Із кожним директором медичного закладу, особливо з прикордонних районів, обговорили алгоритми дій. Домовилися: поки нема наступу з білорусі, працюємо в штатному режимі. Тобто продовжуємо лікувати хворих. Але водночас ми проговорили, як будемо працювати в разі надзвичайної ситуації, скільки медикаментів, перев’язувальних матеріалів тощо є в наявності і скільки треба придбати.
– Робота відбувалася в режимі 24/7 – тобто цілодобово з телефоном в руці?
– Вона й зараз так відбувається. Але я, який багато років працював лікарем, звик до такого режиму. Інше питання – психологічний стан. Адже бойові дії могли кожної хвилини змінити ситуацію. І внутрішнє напруження справді виснажувало.
– Після масового виїзду волинян за кордон і за межі області чи гострим було питання браку кадрів в управлінні і в медицині загалом?
– Ні. Проблеми не було. Просто виникали робочі моменти, які ми тут же вирішували. На місце наших лікарів/медсестер працевлаштовували фахівців, які евакуйовувалися зі сходу та півдня України (а це близько півтори сотні спеціалістів). Окрім того, частина лікарів через місяць, другий, третій повернулись на Волинь.
– Життя в умовах воєнного стану передбачає надання допомоги пораненим – як цивільним, так і військовим. Коли почалася ця робота?
– У перші місяці повномасштабної агресії була велика небезпека нападу з білорусі. Тому в той період наші медичні заклади були заброньовані на випадок найгіршого розвитку подій. Поряд із цим ми почали надавати медичну допомогу військовим, які поступали із зони активних бойових дій.
– Чи був якийсь піковий період щодо кількості поступлень поранених?
– Воно відбувається, як діаграма, – більше-менше-більше-менше. Але ми готові всіх прийняти і всім надати кваліфіковану допомогу. Управління здійснює чіткий моніторинг, скільки вільних ліжко-місць у нас є хірургічного спрямування, терапевтичного і так далі.
– Зважаючи на те, що у військових є певна специфіка поранень, то й лікарів потрібно було відповідно підготувати?
– Звичайно. Із військовим медичним шпиталем, який курує військових поранених, ми разом із керівниками лікарень обговорили логістику нашої співпраці: хто евакуйовує поранених, хто займається їхнім розподіленням, скільки триває лікування та як відбувається переведення. Наші «цивільні» лікарі (хірурги, травматологи) проходили навчання з військово-медичними фахівцями.
Разом зі службою ДСНС лікарі виїжджали на тренування, де вчилися надавати допомогу в умовах навіть хімічної та ядерної атак (відповідну підготовку пройшло до півтори тисячі спеціалістів).
Та й дотепер лікарі Волині стажуються за кордоном, переймають у колег передові методики надання медичних послуг для всіх категорій пацієнтів.
– Із якими країнами найтісніша співпраця?
– Їх багато: Чехія, Польща, Австрія, Німеччина, Литва і Латвія. Колеги з Ізраїлю діляться своїм досвідом реабілітації поранених. Ми побачили, що наша охорона здоров’я дещо просідає у сфері протезування. Тому взялися за вирішення й цього питання. Уже йде мова про те, аби закордонні інвестори ставили в Україні своє обладнання, передавали свої технології, а саму роботу виконували наші лікарі на базі наших лікарень. Наразі відбувається реорганізація в Ковелі поліклініки, аби там розвивати реабілітаційну роботу з ухилом на протезування.
– Чи вистачає Волині обладнання для надання якісних медичних послуг?
– Лише впродовж 2022 року заклади охорони здоров’я області отримали медичного обладнання й медикаментів на понад 700 мільйонів гривень! Це апарати для проведення і рентгенологічних обстежень, і дихальна апаратура, і УЗД, і обладнання для складних оперативних втручань. Частина закуплена коштом бюджету. Частина передана від міжнародних партнерів як гуманітарна допомога.
– Новим викликом став блек-аут. Як вирішували ситуацію в перші дні без світла: особливо реанімація, хірургія, пологові?
– До роботи в умовах відсутності електропостачання ми підготувалися завчасно. Із директорами медичних об’єднань був відпрацьований покроковий алгоритм використання наявних у лікарнях генераторів та забезпечення паливно-мастильними матеріалами. Додаткове обладнання отримали як від Міністерства охорони здоров’я, так і від міжнародних організацій. Окрім того, кожна лікарня мала належно обладнані укриття. Тобто працювати під землею без електроенергії не стало несподіванкою для наших лікарень. І ми проводили операції. Приймали пологи. Виконували всі необхідні медичні втручання.
– А як із фінансуванням медицини, зважаючи на катастрофічне падіння економіки й бюджетних надходжень та шалені витрати на війну?
– Кошти на охорону здоров’я Волині надходять в достатніх обсягах. Усі програми фінансуються. Звичайно, іноді виникають певні проблеми, але це все – штатні робочі питання. І що краще заклад охорони здоров’я надає медичні послуги, що більше пацієнтів обслуговується, то більше грошей заробляють лікарні та центри первинної медичної допомоги за договорами з Національною службою здоров’я України. До фінансової підтримки закладів залучаються і кошти власників, місцевих громад та благодійні кошти.
– Попри воєнний стан, на Волині відбуваються науково-практичні конференції навіть міжнародного рівня. Їх учасники приїжджають чи долучаються до заходів онлайн?
– Буває по-різному. Бо спочатку на заваді стояв ковід, тепер війна. Попри це, на Волині відбулися конференції з практичними заняттями для спеціалістів різних профілів. На червень обласне медичне об’єднання захисту материнства і дитинства запланувало потужний навчальний захід для неонатологів.
Щодо формату заходів, то, за моїми спостереженнями, ефективність онлайн-зустрічей залежить від напряму та спеціалізації такого заходу. Звичайно, краще, коли є можливість спілкуватися наживо. Це стосується і комунікації між учасниками семінарів, і домовленостей щодо проєктів та залучення інвесторів.
– Що мрієте реалізувати після Перемоги?
– Якщо чесно, то перше, що зроблю, – проведу трохи часу разом із сім’єю, це для мене наповнення енергією. Адже нам треба багато зусиль докласти для відновлення України.
– І хай це станеться якнайшвидше!
Оксана Бубенщикова
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
