Олена так раділа, що переселилась у новий дім. Та радість затьмарила розповідь одного із сусідів, що за їхнім будинком раніше було кладовище, яке згодом знесли.
Все почалося одного звичайного вечора. Дівчина вже лягла спати, але сон її не брав. Олена вирішила ввімкнути світло і ще трохи почитати. Раптом побачила незнайомого чоловіка, що лежав поруч. Жінка зіскочила з ліжка і з переляку почала кричати так, що на крики прибігла її мама із сусідньої кімнати.
Коли вона зайшла, незнайомець просто зник. Олену всю трясло від страху. Мама стала її заспокоювати, мовляв, дівчині все це привиділося. Однак наступної ночі Олена відчула, що щось стягує з неї ковдру, потім зістрибує на підлогу і тікає у бік кухні. Вона не витримала й помчала слідом. Коли добігла до кухні, побачила, як у вікно вилітає дівчина зі світлим волоссям. Потім озирнулася та розчинилася в повітрі. Мама й цього разу не повірила Оленчиній розповіді. Дівчина не могли прийти до тями і попросила, щоб мама лягла спати в її кімнаті.
Наступної ночі Олену розбудив голос, схожий на мамин: «Олено, Олено, вставай! Іди сюди, я тобі щось покажу». Дівчина піднялася з ліжка. Коли дійшла до середини кімнати, то побачила не маму, а жінку в халаті зі світлим волоссям, яка через секунду зникла.
З тих пір Олена майже кожної ночі бачила тіні, чула шарудіння, голоси, іноді музику, схожу на класику. Її мама тим часом переїхала в іншу домівку, бо покохала чоловіка й захотіла влаштувати своє особисте життя.
Олена залишилася одна. Кожну ніч чекала зі страхом. Жінка до нестями боялася залишатися вночі вдома, чекала півночі і йшла гуляти до п'ятої ранку. Якось до неї прийшла ночувати подруга. Попросилася спати в тій кімнаті, де зазвичай ночувала сама Олена.
Була друга година ночі… Олена звично сиділа за комп'ютером в іншій кімнаті. Раптом почула несамовитий крик. Це був голос подруги. Влетівши до неї в кімнату, Олена годину не могла заспокоїти нажахану дівчину, котра повторювала раз-по-раз: «Що тут діється? Я намагалася заснути… Потім почула, як хтось підійшов до ліжка й почав шепотіти… Слів не розібрала, та схоже було на латину». Коли Олена їй все розповіла, подруга порадила сходити до ворожки, натякаючи на те, що це можуть бути злі чари, і потрібно терміново їх знімати.
Минув місяць. Якось Олена прокинулася вночі й побачила дивне світло в коридорі. Від підлоги до стелі йшло якесь випромінювання блакитного кольору. Ледь дочекавшись ранку, дівчина пішла до бабусі-знахарки. Та подивилася на неї і сказала: «Дитино, у тебе в домі портал, через який проходять заблудлі душі. Їм щось потрібно. Ти володієш даром медіума, але самостійно зачинити портал не зможеш. Потрібно або міняти місце проживання, або розбиратися з ними, що хочуть. Попереджаю, що душі можуть тебе відвести до цього порталу й забрати життя, тому у жодному разі не йди за ними, коли вони гукають».
Наступної ночі Олена попросила сусідку в неї заночувати. О другій годині ранку у квартирі почало щось шуміти, потім стали злітати й зависати в повітрі речі, чувся то гуркіт на кухні, то тупіт, то сміх.. Сусідка із жахом вилетіла з квартири, крикнувши, що більше її ноги там не буде.
До дівчини люди боялися приходити в гості. Так тривало декілька років. Олена не знала, що із цим усім робити, просто змирилася й чекала. Якось уночі вна почула чоловічий голос: «Йди сюди. Ти нам потрібна». Олена не могла поворухнутися. За деякий час задрімала. І сниться їй сон, як її душа відокремилася від тіла, вилетіла у вікно та спустилася саме туди, де було раніше кладовище. Дівчина побачила купу мерців, що йшли до неї, простягаючи руки, кричали, щоб та їм допомогла, що їм дуже холодно. Вони насувалися все ближче і ближче…
Олена ледь повернулася уві сні у своє тіло, і вранці знову побігла до ворожки. Старенька розказала їй, що душі, які вона бачить, померли не своєю смертю. Багатьох з них було вбито, хтось покінчив життя самогубством. Тому душі не можуть знайти спокій, бо застрягли між світами. Вони побачили в дівчині провідника, тож благають про допомогу, інакше не дадуть їй спокою.
Ворожка навчила Олену одному ритуалу. Дівчина поставила свічки за упокій душ у трьох церквах, у будинку запалила сорок свічок, які повинні були згоріти дощенту, розмістила три дзеркала так, щоб відображалися двері, і прочитала молитву сорок разів. Відтак сорок днів ходила до церкви та молилася за їх упокій, покликала священика, щоб почистити квартиру… І нарешті все заспокоїлося.
Ірина Белоцька
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
