Про один дивний літній вечір, який ніколи не забудеться, розповіла мені сусідка Ярослава.
«Мої батьки пішли в гості. Я одна залишилася вдома з кішкою Мікою. Було мені років 10. Я сиділа у своїй кімнаті й робила уроки, коли почула звук телевізора у вітальні. Підійшла, натиснула на кнопку дистанційного керування, вимкнула телевізор та повернулася до себе у кімнату. Кицька прокинулася, потягнулася, невдоволено підняла хвіст. Я ще й пожартувала, мовляв, то не хазяйка тобі заважає спати.
Хвилин через десять знову увімкнувся телевізор. Міка зашипіла й вигнула спину, дивакувато дивлячись на двері. Цього разу у вітальню я увійшла з побоюванням. Знову натиснула на кнопку. Трохи поміркувавши, висмикнула і провід з розетки.
Через деякий час почула крики, що неслился з кухні… від телевізора! Влетівши фурією на кухню, я різким рухом висмикнула шнур з розетки. У роті пересохло від хвилювання і нерозуміння, що відбувається з технікою в домі. Міка відчайдушно нявчала, її шерсть стала дибки, очі кидали блискавки. Виючи від страху, я кинулася до неї у коридор, схопила її, замкнула двері на ключ і подзвонила до сусідки, тітки Валі, яка жила поруч. Від неї зателефонувала батькам з проханням про допомогу. Тітка Валя надпоїла мене чаєм з цукерками та заспокоїла. Кицька сиділа з нами на кухні й мирно дрімала в мене на колінах.
Прийшли батьки. Ми всі разом увійшли в нашу квартиру. Світло горіло скрізь, хоча я точно пам'ятала, що залишала його тільки на кухні, у своїй кімнаті та в коридорі. Обидва телевізори (на кухні та у вітальні) були увімкненими в мережу. Мама з татом мені не повірили, мовляв, поменше дивися фільмів жахів, а частіше займайся уроками. І взагалі, все мені приснилося. Я гладила Міку, а подумки жалкувала, що кицька не може підтвердити мої слова.
Та за тиждень, коли я повернулася зі школи, побачила перелякану маму, котра сиділа на кухні з тіткою Валею. У мами того дня був відгул, тож вона хотіла відпочити від усіх буденних турбот. Але постійне увімкнення телевізора налякало її не на жарт. Розповідала потім: «Міку було не впізнати. Кицька несамовито нявкала й бігала туди-сюди, як навіжена».
Наступного дня ми запросили церковного служителя, який освятив нашу квартиру, і спокій знову запанував у нашому домі.
Розмірковуючи над цим випадком нині, чомусь упевнена, що щось потойбічне, неземне намагалося з нами встановити контакт. Але я рада, що цього не сталося».
Ірина Белоцька
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
