У церковному календарі православних християн кожен день відводиться шануванню одного чи декількох святих, про життя яких священики зазвичай розповідають прихожанам на богослужіннях.Одним з них є Антоній Великий.
Святий Антоній Великий народився у Єгипті близько 250 року у сім’ї шляхетних і багатих батьків, які виховали його в християнській вірі. У вісімнадцятирічному віці він втратив батька і матір, тому залишився сам з сестрою, яка була під його опікою. Одного разу він ішов у церкву й роздумував про святих апостолів, як вони залишили все, щоби іти за Господом, і саме цієї миті почув слова з Євангелії: «Якщо хочеш бути досконалим, іди, продай майно твоє і роздай бідним, і будеш мати скарб на Небі, та йди слідом за Мною». Цитата зі Святого Писання надзвичайно вразила Антонія, ніби була сказана Господом особисто йому. Незабаром після цього Антоній відмовився від спадщини, яка залишилася йому від батьків, на користь бідних мешканців свого селища, сестру доручив доглядати місцевим християнам, а сам полишив місто й дім, щоби жити на самоті та служити лишень Господові.
Навіть на початку свого подвижницького служіння Всевишньому Антоній так прославився своїми подвигами, що його прозвали «другом Божим». Праведник усамітнився. Неможливо описати, скільки спокус і боротьби витерпів цей великий подвижник. Він страждав від голоду і спраги, від холоду й спеки. Але найстрашніша спокуса пустельника, за словами самого Антонія, — у серці: це туга за світом і збурення помислів, спокуси і жахи від демонів.
Одного разу серед жахливої боротьби з помислами, Антоній вигукнув: «Господи, я хочу врятуватися, а помисли не дають мені». Раптом він бачить: хтось, схожий на нього, сидить і працює, потім встав і почав молитися, потім знову сів за роботу. «Роби так і врятуєшся», — сказав йому ангел Господній.
Після двадцяти років усамітненого життя довкола його обителі з’явилися келії ченців; безліч людей співали, читали, постили, молилися, трудилися, служили убогим. Святий Антоній не давав своїм учням якихось певних правил для чернечого життя. Він дбав лише про те, щоби укоренити в них благочестивий настрій, вселяв їм відданість волі Божій, молитву, відмову від усього земного, невсипущу працю. Згодом святий Антоній покинув це місце і пішов у пустелю, де на самоті прожив майже 70 років.
Преподобний Антоній Великий заснував самітницьке чернецтво. Кілька пустельників, перебуваючи під керівництвом одного наставника — авви, жили окремо один від одного в хатинках або печерах (скитах) і віддавалися молитві, постові й праці. Кілька скитів, об’єднаних під владою одного авви, називалися лаврою. Але ще при житті Антонія Великого з’явився інший тип чернечого життя. Подвижники збиралися в одну громаду, несли спільний послух, кожний за власними силами і здібностями, розділяли загальну трапезу, підкорялися єдиним правилам. Такі громади називалися кіновіями або монастирями. Авви цих громад почали називатися архимандритами.
Преподобний Антоній помер у глибокій старості (106 років, у 356 році) і за свої подвиги заслужив найменування Великого
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
