Коли Анастасія дізналася про те, що дитина її чоловіка від першого шлюбу знаходиться у притулку, довго не роздумуючи, вирішила забрати малюка додому. Боляче було з’ясовувати стосунки з чоловіком, якому довіряла, кохала понад усе на світі. А він довгий час приховував усе від неї, бо думав, що дитина зруйнує їхню сім’ю.
Про Костянтинового сина вона дізналася випадково від жінки із сусіднього будинку, що працювала нянею в інтернаті. Як виявилося, перша дружина чоловіка після розлучення стала випивати. Її не раз попереджали, що позбавлять батьківських прав. Проте оковита виявилася сильнішою. Їй байдуже було до сина… Гучні гулянки тривали мало не щодня. Наляканий п’ятирічний Андрійко ховався під стіл і сидів там до тих пір, поки не розійдуться п’яні гості. Сусідка Марія Михайлівна знала, що Аліна, так звали колишню дружину Костянтина, зовсім не дивиться за хлопчиком. Тому щодня навідувалась до квартири. Забирала до себе, щоб нагодувати і переодягти малого. Та коли про це дізнавалася Аліна, влаштовувала скандал, лупцювала Андрійка і наказувала по декілька годин стояти у кутку. Одного разу Аліна напилася до гарячки. Коли розбрелися чергові гості, вона змусила сина, як завжди, збирати пляшки і недопалки. Але що відбулося того вечора достеменно ніхто не знає. Сусідка зранку застала напівживого хлопчика під столом у кімнаті, тіло якого було у синцях. Марія Михайлівна ледве не втратила свідомості від побаченого. Андрійко важко дихав, окрім синців на тілі у нього були обпечені на правій руці пальчики, а на голові гематоми. Окрім малого, нікого вдома не було. Вона викликала швидку, за нею прибула і міліція. Через декілька годин правоохоронці затримали Аліну в одному із притонів, де вона часто бувала.
Андрійко й досі прокидається уночі і плаче. Настя заспокоювала його, пригортала до грудей і співала колискову. Тоді він знову засинає аж до ранку, а жінка дивилася на нього, мов на ангела, який дістався їй від Господа у подарунок.
Як виявилося, чоловік про цей випадок знав. Він приховував це від жінки лише тому, що сильно кохав і думав — його дитина від першого шлюбу зруйнує їхні відносини. Якби ж він тільки знав, як мріяла Анастасія про власних дітей. Ще п’ять років тому їй зробили складну операцію, і вона ніяк не могла зізнатися у тому, що не зможе народити йому малюка. Та й він не розповів, не зізнався, що у нього росте син…
Якось сусідка перестріла жінку на вулиці і жбурнула, мов сіллю в очі: «Ти ба, в якій шубі вона ходить, а дитина у притулку казенні харчі їсть». Настя не розуміла її слів. Та коли запросила жінку до кав’ярні, що знаходилася біля нашого будинку, вона усе розповіла. З Костею була непроста розмова. Вона поставила його перед вибором, або ми забираємо хлопчика, або вона йде з його життя назавжди. Тієї ночі пара не зімкнула очей. Зранку Костя підійшов до дружини, обійняв ніжно і, поглянувши в очі, сказав: «Пробач мене, Настю, збирайся, поїдемо до Андрійка в інтернат». Жінка не промовила ані слова. Мовчала цілу дорогу. А коли побачила стіни інтернату, стала нервувати. Вихователь привела хлопчика до них, він спочатку пильно подивився на Костю, мабуть, відчув рідну кров, а потім перевів погляд на Анастасію. Вона запитала його, як йому тут, чи з кимось подружився. Він кивнув головою і промовив: «З Катрусею ми ліпимо казкові будиночки із пластиліну, у яких житимуть чарівні феї. А потім ми попросимо їх здійснити наші бажання…».
— А яке твоє бажання, ти скажеш нам? — запитав Костя, взявши на руки сина.
— Я не можу!
— Чому?
— Тому, що воно не здійсниться. Ну хіба що на вушко, щоб ніхто не почув! — неохоче, але із ввічливості Андрійко вирішив таки відкрити свою таємницю. Нахилившись до чоловікового вуха прошепотів: «Я дуже хочу, щоб чарівна фея зняла прокляття з моєї мами, яку зачарувала зла відьма. А ще, щоб тато повернувся до нас. Ми разом змогли б допомогти мамі. І вона знову стала б вродливою і доброю…».
У той момент Настя помітила, як у Кості потекли сльози. Він не міг стриматися, емоції виривалися назовні. Дівчина не помітила, як стала плакати сама, а разом з ними вихователь, няня і директор.
Андрійко весело плеснув у долоні і пискляво викрикнув: «Ура, ура, чари злої відьми зникли! Ти мій тато! Ти повернувся!», — міцно обійнявши Костю.
«Так, синку, я твій тато. А це мама, яку зачарувала стара відьма. Бачиш якою гарною і доброю вона стала!»
Жінка мовчала, від сліз не могла вимовити й слова. Підійшла і обійняла їх обох. Андрійко дзвінко сміявся. Він і досі сміється по-особливому.
Ось так Господь подарував подружжю люблячого сина. І неважливо, що його народила інша жінка. Бо він їхній маленький ангел.
Анастасія Курмаш
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
