А коли вдруге стала мамою – почула діагноз: «Рак»!
У житті бувають історії, які здаються неймовірними. Ніби це сюжет захопливого фільму чи популярного телешоу, а не сім′ї із сусідньої області, - йдеться у газеті «Твій портал».
Історія Людмили Грищенко з Вінниці саме така. Вона вражає всім: і важкими випробуваннями, і душевним болем, і незламною вірою на шляху до мрії.
Але власним прикладом Людмила довела, що для справжнього щастя не існує вікових меж, а материнська любов здатна творити дива навіть тоді, коли життя здається втраченим. Адже першу донечку, Анастасію, жінка народила у 54 роки, другу, Поліну, – у 58, а потім жінка дізналася, що хвора на рак.
20 років подружжя мріяло про діток
Довгі роки Людмила Грищенко працювала акушеркою у вінницькому пологовому будинку імені Пирогова. Вона щодня допомагала з’являтися на світ малюкам, чула їхній перший крик, бачила сльози щастя в очах матерів, а сама лише мріяла про власне дитя.
Разом із чоловіком Юрієм, молодшим на 12 років, Людмила прожила у шлюбі 20 років. Весь цей час надія стати батьками не полишала пари, але вагітність, що трапилася одного разу, виявилася позаматковою. Здавалося, шансів більше немає.
«Якщо так доля розпорядилася – значить, так має бути. Є ж сім’ї без дітей. І нічого, живуть», – заспокоювала себе тоді Людмила.
Коли вже вік, здавалося, не дозволяв народити власних кровиночок, Юрій запропонував дружині взяти дитинку із сиротинця. Людмила не заперечувала. Подружжя розглядало також варіант сурогатного материнства. Адже навіть такий непростий крок – це все одно був шлях відчути щастя батьківства.
Дізнавшись, що Людмила шукає сурогатну маму, лікарі запропонували спробувати завагітніти шляхом штучного запліднення та самостійно виносити немовля. І десь у глибині душі знову в Людмили зажевріла мрія народити сина чи доньку. Тож у 52 роки вона разом із чоловіком прийшли до клініки репродуктивної медицини.
Штучне запліднення все змінило
Сказати, що було складно, – це не сказати нічого. Бо далеко не всім жінкам вдається завагітніти штучним шляхом. А навіть якщо вдається, то великими лишаються ризики під час виношування дитини. Тож що вже казати про Людмилу, якій було 52 роки.
Але рідні підтримували. Лікарі робили все можливе. І хай із другої спроби, та 2012-го Людмила все-таки виносила омріяну дитину.
Коли на світ з′явилася Настуся, мамі було 54 роки. І народжувала вона у тій самій лікарні імені Пирогова, де пропрацювала багато років.
Здавалося б, про більше щастя годі й мріяти. Та, коли Настя почала робити перші кроки, Людмила замислилася: одній дитині буде самотньо у цьому світі. Тим паче, що мама вже не молода. І жінка захотіла подарувати Насті братика чи сестричку.
Цього разу знайомі, серед яких були й лікарі, відмовляли жінку від такого кроку. Називали її перший досвід «материнським подвигом» і просили не ризикувати знову. Та Людмила наполягла на своєму.
Вона знову наважилася на штучне запліднення. Цього разу завагітніти й виносити дитинку вдалося аж із третьої спроби. Втім у 58 років Людмила знову стала мамою. 2016 року вона народила донечку Поліну. І материнство в такому віці стало рекордним на Вінниччині.
Почала шукати своїм дітям маму
Та доля підготувала для Людмили ще одне, чи не найважче випробування. Невдовзі після народження меншої донечки, коли щастя здавалося безхмарним, лікарі приголомшили жінку діагнозом – рак.
Важко навіть уявити, що відчувала в той період Людмила. І найбільше боялася вона не за себе – за донечок, які могли стати сиротами, за чоловіка, який міг лишитися сам із двома маленькими дітьми на руках.
«Це було таке потрясіння, що словами не передати! – згадувала потім Людмила. – Всі мої думки були про те, на кого я залишу донечок. І коли трохи оговталася від страшного діагнозу, вирішила шукати для своїх дітей другу маму, а для Юри – другу жінку, – зі сльозами на очах розповідала Людмила. – Бо іншого виходу я просто не бачила».
Жінка засинала і прокидалася з думкою, де знайти ту гідну, якій можна довірити найдорожче. Чоловікові спершу не казала про свою хворобу. Та, коли врешті зізналася, Юрій не дав опустити рук. Навпаки. «Треба не жінку мені шукати, а тебе рятувати», – твердо сказав він.
Щоб лікуватися, продали будинок
Після такого рішення почалася виснажлива боротьба за життя.
Юрій знайшов клініку в Ізраїлі. Щоб оплатити дороговартісне лікування, довелося продати будинок. Оскільки чоловік увесь час був поруч із дружиною, то для догляду за дівчатками подружжя запросило няню.
Людмила пройшла через пекло: два курси хіміотерапії, загалом 35 сеансів. Це було неймовірно важко: і фізично, і морально. Серце розривалося від туги за маленькими донечками, які в Україні молилися за здоров’я мами, ховаючи іконки під подушками.
«Мусила виживати, бо в мене були маленькі діти. В мене було бажання. Я була потрібна своїй сім’ї», – пояснювала жінка.
Між сеансами «хімії» Людмила з Юрієм спішили бодай на декілька днів додому, до Вінниці. Бо там чекали дітки і дуже хотіли, аби їх хоч ненадовго пригорнули мама з татом. А потім Людмила з Юрієм знову летіли до Ізраїлю, невпинно благаючи Бога про порятунок.
І… диво таки сталося! Божа поміч, материнська любов і підтримка чоловіка перемогли хворобу. Людмила одужала!..
Тепер допомагає іншим стати мамою
Сьогодні у подружжя Грищенків уже великі донечки. Старшій, Насті, – 13-ть. Вона енергійна, творча натура, займається танцями й вокалом. Молодша, 9-річна Поліна, – спокійніша, самостійна і зосереджена. Попри різні характери, сестрички дуже дружні і навіть танцюють у дуеті.
Людмила повністю присвятила себе дітям. Вона для них і найкраща подруга, яка знає всі секрети, і сучасна мама, яка готова поїхати з ними на концерт молодіжного виконавця. Доньки обожнюють батьків. Якось Настя сказала: «Мамо, якби ти зараз вчилася в школі, мала б золоту медаль».
Пройшовши такий складний шлях, Людмила Грищенко знайшла своє покликання у допомозі іншим. Власне вистраждане щастя вона перетворила на місію – підтримувати бездітні пари. Вона стала, як тепер кажуть, амбасадоркою репродуктивних технологій: закликає жінок не втрачати надії на материнство і власним прикладом доводить, що це можливо навіть у немолодому віці.
Вона підтримує жінок морально, ділиться контактами лікарів, допомагає фінансово. Яскравий приклад – історія жінки з Мелітополя. Вона після семи невдалих спроб штучного запліднення вже зневірилася. Та Людмила, спілкуючись із нею телефоном, як із рідною сестрою, вмовила спробувати увосьме. І ця спроба стала успішною! «Я раділа так, ніби це я народила ще одну дитину», – зізналася Людмила.
Адже материнство – це найбільше щастя! І якщо довго не вдається мати діток, треба не миритися з цим, а діяти. Бо надія завжди є…
Ніна Грицюк
Фото: vn.20minut.ua
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
