Ганна Барвінок: дружина Пантелеймона Куліша, яка поїхала за ним у заслання, прощала зради і «зарила» ради нього свій талант

Шевченко обожнював її кухню, Пулюй називав Беатріче, а друзі – ідеальною дружиною. Та лише чоловік не оцінив жертовності вірної супутниці життя.

Ганна Барвінок – із тих унікальних жінок, про яких варто писати окремі жіночі романи. Але їхні імена кануть у забуття, прикриті іншими іменами – більш відомими, розтиражованими: чоловіків, батьків, родичів. Так сталося і з Ганною Барвінок – насправді Олександрою Білозерською-Куліш, - йдеться у газеті «Твій вибір».

Її творчий псевдонім знають зараз переважно літературознавці, шанувальники етнографії, хоча Ганна Барвінок писала не гірше за чоловіка – Пантелеймона Куліша, він навіть нахвалював її твори. Але саме через нього і задля нього вона займалася не своєю літературною кар’єрою, а його. Створювала всі умови для його письменництва і змирилася з «конкуренткою» не лише в літературі, а й у серці Куліша – з Марко Вовчок. Вона багато з чим мирилася – так сильно кохала свого «Панька». І надала перевагу залишитися «ідеальною дружиною», а не «поетом жіночої долі», як назвав її сам Грінченко.

Народилася в знаній родині Білозерських

З родиною Олександрі, як кажуть, пощастило – народилася в 1828 році на Чернігівщині на хуторі Мотронівка в знаній і шанованій у ті часи багатодітній родині Білозерських. Батько Михайло був козацьким сотником, закінчив Київську академію, був обраний повітовим комісаром, провідником дворянства.

Доленосна зустріч

Усі діти Білозерських отримали не лише хороше домашнє виховання, а й пристойну освіту. Дівчата закінчили пансіонат, знали французьку та німецьку мови. Олександра дуже любила кулінарію, тому отримала прізвисько «господарські здібності». Зрештою, один із найбільших гурманів України – Костомаров – любив гриби, що їх готувала Саня, а Шевченко обожнював її мариновану корюшку.

З Пантелеймоном Кулішем Саня познайомилася, коли їй ледь сповнилося 15. Молодий, амбітний письменник, старший від неї на дев’ять років, приїхав погостювати до її старшого брата – Василя Білозерського.

Упродовж літа він жив у окремій хатині, де написав «Чорну раду». Куліш посватався, але мати не погодилася: зупинили безрідність Куліша та його важкий характер. Гоноровий Куліш після відмови ридав усю ніч, а вранці поїхав до петербурга.

Чемна, але вперта

Як згадував Василь Білозерський, сестра, вихована «під уважним наглядом матері», була стриманою з Кулішем. «Він пристрасний і нетерплячий, хотів неодмінно домогтися її освідчення, але не міг, і коли виїжджав від нас для подорожі Київською губернією, просив її прийняти його портрет на згадку, проте вона відмовилась, і він, виїхавши від нас, за ворітьми знищив його й викинув у рівчак». Втім «сором’язлива» Олександра заявила матері: «Ви не бажаєте, щоб я вийшла заміж за Пантелеймона Олександровича, – я з вашої волі не вийду, але ніхто інший не буде моїм чоловіком».

Кулішів роман на деякий час припинився. Але в 1846 році письменник дістав наукове відрядження за кордон (для вивчення слов’янських мов). Перед від’їздом він втретє приїхав у Мотронівку; і кохання відродилося з новою силою. Матері Сані нічого не залишилося, як згодитися на шлюб.

Одружилася пара в 1847 році. Старшим боярином був сам Тарас Шевченко! Молоді поїхали до Варшави, куди Куліша направила Академія наук. Саме під час шлюбної подорожі молода дружина й почала писати оповідання з народного життя. Але творчий злет обірвало заслання чоловіка. Під час медового місяця «розгромили» Кирило-Мефодіївське товариство, а його учасників і, зокрема, Пантелеймона Куліша, на три роки вислали до тули. Молода дружина віддано поїхала за коханим чоловіком у заслання.

Справжня каторга, зради і народження мертвої дитини

Подружнє життя не було для Сані медом. Панська дитина, вона враз перетворилася на економку й няньку чоловіка. Вона економила кожну копійку, сама ходила на ринок, сама готувала, мусила носити цератовані панчохи і відмовляти собі у всьому. Займатися собою було ніколи.

Пантелеймон Куліш замість віддячити й підтримати дружину  – навпаки, почав віддалятися. А коли вона народила мертву дитину, письменник почав дорікати дружині безплідністю. Його прискіпливість так її доводила, що Олександра серед зими тікала з дому в одній сукні. Зрештою у Сані склався комплекс вини, почалися нервові зриви. Насправді Олександра Михайлівна залишалася все тією ж розумною, чуйною жінкою. Але Кулішу вона здавалася немудрою. Куліш почав вважати дружину заземленою, неохайною, і цим пояснював свої постійні зради.

Спав з малолітніми і в деталях розповідав про це дружині

Куліш був майстром зі стрибків у гречку: у свої 38 він написав дружині листа, що познайомився з 16-річною Манею де Бальмен, донькою графа Сергія де Бальмена, ілюстратора Кулішевої «Орисі». Ця закоханість тривала все літо. Потім була 17-літня Леся Милорадович, яку письменник зваблював понад два роки, розповідаючи при цьому всі нюанси дружині. Їхньому шлюбу, до речі, тоді ледь сповнилося десять років.

Куліш не зважав: він атакував Марію Вілінську (Марко Вовчок). Потім почав бурхливий роман із Параскою Глібовою, дружиною байкаря. Навіть смиренний Леонід Глібов дав Парасці право вибору, з ким бути. Та Куліш вже незабаром у Полтаві побачив юну Ганну Рентель, в яку був закоханий Олександр Кониський (автор «Боже великий, єдиний, нам Україну храни»), але Куліш відбив дівчину.

Олександра нарешті не витримала: кинула все і поїхала до матері в Мотронівку.

Повернення блудного чоловіка

Майже втративши зв’язок з дружиною, Куліш раптом усвідомив, що вона тягне увесь життєвий клопіт за двох і що без неї жодна книга його б не була написана. І це правда. Всі вільні кошти роду Білозерських пішли на Куліша: на видання його творів, на друк журналу «Основа». Олександра впорядковувала його справи, його твори, при цьому маючи власний літературний хист.

Її казкове оповідання «Русалка» Куліш щиро хвалив і вважав, що воно принесе їй славу. Зрештою, чи то від каяття, чи то задля спокути своїх зрад, але письменник взявся допомагати дружині в її творчій реалізації. Редагував її нариси і сам придумав їй псевдонім: А. Нечуй-Вітер. Але Сані не сподобалося чоловіче прізвище, і вона взяла собі інше ім’я – Ганна Барвінок.

Поетеса жіночої долі

У 1860-му році в журналі «Основи» були надруковані перші оповідання Ганни Барвінок: «Восени літо», «Лихо не без добра». Борис Грінченко назвав Олександру Куліш «поетом жіночої долі». Загалом Олександра Куліш написала кілька психологічно-побутових оповідань, художніх нарисів, ідилічних творів. При цьому Олександра продовжувала допомагати й опікати «справжнього письменника» – свого Панька.

Вони прожили разом пів сторіччя. Пантелеймон Куліш продовжував писати і завойовувати літературний світ. А його друзі щиро захоплювалися Олександрою і називали її «ідеальною дружиною Куліша», а Іван Пулюй – «нашою Беатріче».

Олександра Михайлівна пережила чоловіка на 13 років. Важко пережила. Її відрадою стали архіви письменника, листи, нариси. Вона зайнялася виданням багатотомника – планувала 22 томи, кожен по 500 сторінок. Організувала меморіальний музей, щорічні громадські панахиди біля могили в день його народження. За кілька тижнів до чергової панахиди і 50-річчя своєї творчості в Ганни Барвінок спинилося серце. Її поховали поруч з чоловіком і братом Василем Білозерським…

За матеріалами Галини Степанець, головної зберігачки фондів музею М. Коцюбинського, а також Ганни Черкаської

Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.