А виграш передплатної лотереї від ПП «Твій вибір» жінка передала на ЗСУ.
Якби ви поспілкувалися з Марією Біднюк, то нізащо б не повірили, що ця енергійна, життєрадісна жінка розміняла вже дев’ятий десяток. Але саме життя загартувало Марію Василівну і навчило, попри все, любити людей і радіти кожному новому дню. Про це йдеться у газеті «Твій вибір».
Щоб отримати паспорт, мусила їхати аж до cибіру
– Сама я родом із Волині. Тут народилася, тут закінчила школу, – знайомимося з Марією Василівною. – Але колись радянська влада нікуди не випускала людей із села. Тому навіть паспорта нікому не давала. А без «бумажки» ти – ніхто.
Врятувати юну Марію від колгоспного рабства допоміг рідний брат. Він тоді служив капітаном вантажного судна на півночі росії. От і запропонував «схему»: попроситися працювати в сибір, а через трохи – вже з паспортом – дівчина сама зможе вирішити: де жити й ким трудитися.
– Я завжди була енергійною, не цуралася ніякої роботи. А оскільки в ті часи найкращу зарплату мав робочий клас, то саме на заводі чи фабриці й хотіла працювати, – продовжує оповідачка. – І так доля закинула мене аж до ханти-мансійська.
Опинившись майже за 4000 км від рідного дому, 17-річна волинянка разом із землячкою-ровесницею стали шукати роботу. Випадково натрапили на оголошення про набір учителів. Пройшли співбесіду, вивчилися на курсах – і з 1 вересня взялися до роботи. Але…
– … але вчителювати мене направили не до міської школи, а за 200 кілометрів від ханти-мансійська. І навіть не в село, в «дєрєвушку». Там чоловіки не мали ніякої іншої роботи, крім рибальства, жінки займалися виключно вирощуванням чорно-бурих лисиць, а вчителів у школі було так мало, що мусили викладати декільком класам одночасно, – згадує Марія Василівна.
Про те, наскільки непрості були умови не лише праці, а й життя загалом, можна тільки здогадуватися. Тож два роки відпрацювавши вчителькою, юна волинянка при першій же нагоді повернулася до України. Спершу складно було закріпитися на постійному місці. Тому трудилася Марія Василівна і в селах Замлинні та Радехові Волинської області, і в місті Володимирі. А з 1981-го вдалося нарешті знайти постійну роботу в селі Вишневі тоді ще Любомльського району. І саме там жінка мешкає дотепер.
– Роботі з дітьми я присвятила 62 роки! Ото як почала у 18-ть учителювати, так дотепер не можу покинути, – усміхається Марія Біднюк. – Зараз, правда, то вже не є моя офіційна робота. Але коли люди просять позайматися з дитиною, підтягнути в якихось предметах, то не можу відмовити. Бо діти додають мені енергії. А коли бачу їхні успіхи – дуже радію, що навіть у 80-т я лишаюся хорошим педагогом.
Ніколи не сумнівалася, що простий читач може щось виграти
Окрім допомагати школярам, Марія Василівна встигає і всю хатню роботу виконувати, і під хатою доглядати клумбу з квітами, причому рівненьку – як під шнурочок. А коли хвора спина вже просить відпочинку, то жінка бере улюблені видання від ПП «Твій вибір» та вмощується за читання.
– Газети я передплачую, скільки себе пам’ятаю. Років чотири тому знайомі запитали: «А газету «Твій вибір» виписуєш?» Я взяла для інтересу переглянути, і вона мені зразу сподобалася. Бо не люблю, коли одна публікація на усю сторінку. А тут усе коротко, цікаво, зрозуміло – так, як мені подобається, – пояснює Марія Біднюк. – В нашому селі багатьом подобається «Твій вибір». У мене є троє сусідок, які через маленьку пенсію не можуть собі виписати пресу, але дуже люблять «Твій вибір». То я їм даю на будні почитати, коли сама зайнята, а вже в суботу-неділю моя черга переглянути свіжі статті.
Щодо улюблених тем, то жінка зізнається: читає все – і про пенсії та субсидії, і про ціни й комуналку. Для душі – любовні історії та розповіді про долю людей. А урізноманітнити меню для дітей і чотирьох онуків допомагають кулінарні рецепти.
– Що ж до передплатної лотереї, то я ніколи не сумнівалася, що прості люди можуть щось у ній виграти, – зауважує жінка. – Пару років тому я в подарунок отримала годинник на стіну. А тепер ось переслала квитанції до редакції – і маю гроші. Як тільки побачила своє прізвище в списку переможців – думаю: а на яку б то хорошу справу той виграш пустити? І серце підказало – треба нашим хлопцям і дівчатам на фронт переслати. А ми, пенсіонери, вже якось дамо собі раду.
Оксана Бубенщикова
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
