Є люди, яких цінуєш не лише за здобутки й знаменитість. А й за те, що, навіть маючи все – успіх, гроші, славу, – вони залишилися щирими, людяними, такими, що ростуть самі і помагають іншим.
Саме таким є для нас Євген Якович Хотимчук – Заслужений журналіст України, письменник, шеф-редактор «Вісника» і добрий друг нашої редакції. Про це йдеться у газеті «Твій вибір».
4 жовтня Євгенові Хотимчуку виповнюється 75 років. І ми вирішили не просто привітати його з ювілеєм, а разом із вами пройти цей непростий і водночас дивовижний шлях. Шлях людини, яка все життя вчилася, творила, падала й піднімалася, аби стати батьком чотирьох синів і редакційного колективу, Заслуженим журналістом і автором 19 книг.
Як же вдалося бідовій дитині з волинського села Рудка-Козинська досягнути таких вершин? Давайте дізнаємося…
– Чесно кажучи, я про таке навіть мріяти не смів! – відверто каже Євген Якович на слова про свої здобутки. – Бо все життя себе недооцінював, вважав не достатньо здібним, не достатньо розумним. Навіть зараз часом скептично ставлюся до свого таланту. Щоб оцінити свої ранні твори, спеціально перечитую їх. І не раз дивуюся сам собі: невже-то я так гарно написав!
А поштовхом до письменства стала у Євгена Хотимчука юнацька любов! Тоді він, іще 14-річний школяр, закохався у ровесницю Ніну Євчук і вирішив завоювати серце дівчини, написавши замітку у районній газеті.
Усього мусив досягати сам
Звісно, перші проби пера були далекими від ідеалу. Та й саме життя підкидало хлопцеві не одне випробування.
– Ми ж із братом Володею з восьми років росли без батька. Помагали мамі, як могли, як уміли. Не завжди мали час учитися. І коли я замахнувся на навчання в університеті, то перший рік провалив іспити, другий – провалив. А на третій рік днював і ночував над підручниками. Надолужував те, чого недовчив у школі: українську мову і літературу, історію та німецьку. Крім того, працював у районній газеті, сільській бібліотеці. І врешті таки зміг вступити у Львові на факультет журналістики, – продовжує наш ювіляр.
Перші кроки у професії теж були непрості. Адже прямо зі студентської лави прийняли Євгена Яковича у найтиражнішу тоді обласну газету «Радянська Волинь».
– Темпи роботи були такі, що не мав коли й голови підняти, – згадує той період. – Газета ж виходила п’ять разів на тиждень! Але саме завдяки тим відрядженням я не лише писав статті про досягнення колгоспів, а й збирав цікаві історії про життя людей, які потім стали сюжетом для книг.
Кожна книга – як дитина
Першу свою книгу – «Батькова хата» – Євген Хотимчук видав 1988 року. Щира та правдива, вона показувала справжнє життя простих людей: з їхніми талантами й вадами, з їхніми успіхами й болючими падіннями.
Втім на цей творчий дебют знайшлося й немало критиків.
– Одні люди, прочитавши «Батькову хату», підтримували. Казали: «Та ти непогано пишеш». Інші – мовчали чи кривилися. А був колега, який підколов: «Пушкін і Лермонтов у твоєму віці (мені було тоді 37 років) встигли і знаменитими стати, і на дуелі загинути, а ти тільки писати почав». Але що вдієш: серед творчих особистостей завжди є конкуренція, – пояснює Євген Якович. – Тільки хтось від неї прагне ставати ще кращим, а хтось вибирає варіант принизити іншого.
Але свій талант Євген Якович доводив не словами. І сьогодні в його творчому доробку вже 19 книг.
– Для мене книги – як діти, – зізнається письменник. – Кожна вистраждана, дорога. Згадую, як непросто дався роман «Суд». Бо то був перший, дуже драматичний. Найбільш щемливою, думаю, стала книга «Рідна мати моя». Її потім доповнив і в серпні 2023-го видав під назвою «Доля матері», – розповідає Євген Якович.
Але найбільш вистражданою і водночас найбільш дорогою стала, мабуть, найновіша книга автора – «Стріла». Бо тут поєдналися доля людини і всієї України, переплелися історичні події і художні домисли автора. І щоб усе це скомпонувати, то треба мати неабиякий талант, вкласти дуже багато праці, старань, страждань і навіть власного здоров’я.
– Не повірите, але, коли писав «Стрілу», в мене аж тиск піднімався! Я проживав кожне слово, написане в книзі. Проходив із героями книги кожен крок їхнього життя, – зізнається Євген Якович. – Сини сварили мене: «Тату, покинь! Побережи себе!» Але я вирішив: ні, мушу дописати, бо то мій обов‘язок – перед мамою, в якої перший чоловік був у повстанцях і загинув, перед усіма тими хлопцями й дівчатами, які нині виборюють незалежність України.
На запитання, в якій обстановці відбувається ота магія – коли думки письменника перетворюються на слова, а слова – на книги, Євген Якович зізнається:
– Люблю творити в тиші. Колись навіть годинника ховав, щоб не заважав своїм цоканням. Люблю писати, дивлячись у вікно. Так уяві легше малювати світ моїх героїв. Люблю – по-старинці – писати від руки, а не набирати тексти на комп’ютері. І щоб обов’язково заряд писав тоненький. Колись, як іще використовував чорнильну ручку, любив казати: «У мене думка – на кінці пера».
Але найголовніше, що є і в житті Євгена Хотимчука, і в роботі, й у творчості, – це любов: між батьками та дітьми, між чоловіком та жінкою, між людиною – та її рідною землею.
– Без любові справді неможливо ні працювати, ні писати. Це те, заради чого ми живемо на землі, – каже ювіляр. – Якби не моє оте перше кохання, не знаю, як би взагалі життя повернулося. Людям завжди хочеться емоцій – справжніх, щирих. І я їх їм даю. Проживаю зі своїми героями їхні болі й радощі. Плачу разом із ними і сміюся. Через те в мене й серце болить, коли пишу книгу. Через те й наповнююся щастям, коли бачу, що живу на цій землі недарма…
…Дякуємо Вам, Євгене Яковичу, що ви такий є – щирий, добрий, людяний.
Дякуємо за Вашу батьківську любов.
І з ювілеєм Вас!..
Оксана Бубенщикова
Друзі, а якщо ви ще не читали роману «Стріла», то замовляйте!
Це та книга, яка вражає в саме серце! Читаєш її – і не можеш стримати сліз. Бо тут стільки вражаючих доль! Причому це долі не вигаданих персонажів, а наших із вами земляків – простих дівчат і хлопців, які не хотіли жити під кремлівською окупацією та в лавах УПА пішли боротися за Україну.
Книгу можна замовити в редакції газети «Вісник+К» за тел . (067) 361 77 17
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
