Коли читаю його твори, то просто заходжуся сміхом. Так просто і так щиро змалювати життя українців міг лише він – Остап Вишня.
Але тим складніше повірити, на яку страшну долю прирекли москалі цього талановитого письменника. Рівно 90 років тому, навесні 1934-го, його звинуватили в терористичній змові. Хоча основна провина Остапа Вишні була в тому, що мав українське коріння й опинився під московською окупацією. Про це йдеться у газеті «Твій вибір».
Його усмішки публікували мільйонними тиражами
Сто років тому Остап Вишня (справжнє ім’я письменника – Павло Губенко) був найпопулярнішим в Україні гумористом. При тому, що за освітою він медик, у часи Першої світової війни працював у хірургічному відділенні Південно-Західної залізниці. А коли російська імперія розпалася, Україна здобула незалежність і почала називатися Українською Народною Республікою, то Павло Губенко у Міністерстві залізниць очолив медико-санітарне управління.
Але потім чоловік вивчився на історико-філологічному факультеті Київського університету і зайнявся письменством. Псевдонім Остап Вишня взяв собі, бо дуже любив вишні, а Остап – ім’я персонажа з його улюбленого твору «Тарас Бульба».
Молодий письменник так тонко відчував душу українців, що його жарти були справжніми перлами. І якби зараз, він став би телезіркою. А тоді телевізорів не було, тому Остап Вишня вважався зіркою газет і книг, його усмішки (так письменник називав свої твори) розкуплялися, як гарячі пиріжки. А неписьменний народ спеціально вчився грамоти, аби читати гуморески Остапа Вишні.
Втім більшовикам, які захопили владу в Україні, байдуже було до талантів «якихось там націоналістів». Ба більше – вони ладні були знищити кожного, хто обіймав бодай якісь посади в часи незалежності України – тобто в період Української Народної Республіки. Тож арештували й Остапа Вишню. Потримали його за ґратами майже рік, складу злочину не знайшли і випустили з тюрми.
Справа про смертну кару десь загубилася
Після того Остап Вишня мав образитися на всіх і все. Але ні. Він продовжував писати, мільйонними тиражами друкував свої усмішки в радянській пресі, редагував гумористичний журнал «Червоний перець», видавав збірки своїх творів.
А в грудні 1933-го його знову арештували. Тільки цього разу звинуватили у спробі замаху на Постишева – одного з головних організаторів в Україні голодомору і сталінських репресій.
Остап Вишня намагався пояснити слідчим, що це повна нісенітниця. Що з таким же успіхом вони можуть звинуватити його у зґвалтуванні Клари Цеткін. Але цинізм кремлівських людожерів не мав меж. І відомого на всю Україну гумориста вони засудили до розстрілу. Людині, яка ні в чому не винна, яка друкувалася в передовій радянській пресі, яка була справжньою зіркою того періоду, – смертна кара!!!
Український інститут національної пам’яті розповів, що Павло Губенко відбував покарання в Ухтинсько-Печорському таборі, що в Комі АРСР. 1937-го його мали розстріляти. А для цього – етапувати через річку Печору до іншого табору. Але річка замерзла. Арештованих довго не могли доправити до місця призначення. Дорогою Остап Вишня тяжко захворів. Його лишили чи то помирати, чи то одужувати в якійсь хатині. За цей час розстріляли вже й самого начальника табору. А наказ про страту Остапа Вишні десь загубився. І врешті збіг цих обставин фактично врятував письменника від смертної кари.
Вийшов на свободу завдяки Довженку та Хрущову
Коли у Другій світовій війні стався переломний момент і 1943-го Радянський Союз став відтісняти війська Гітлера, окуповуючи попередньо зайняті нацистами території, український режисер Олександр Довженко попросив Микиту Хрущова замовити перед Сталіним слівце за Остапа Вишню. Мовляв, звільнення такого талановитого письменника допоможе радянській владі надихати народ на боротьбу з нацистами та українським підпіллям.
Сталін виконав прохання. На догоду кремлівському вождю звільнений із таборів Остап Вишня написав про «буржуазних націоналістів» збірку памфлетів «Самостійна дірка». І це врятувало письменника від подальших переслідувань.
Хтось може звинуватити Остапа Вишню, що він став прислужувати своїм катам. Що міг би так само, як Василь Стус, стояти до кінця. Але ніхто з нас (і дякувати Богу) не провів десять років у концтаборі, не жив зі щоденною думкою про розстріл, на який можуть повести кожної миті. Зрештою, муки совісті могли терзати й самого Остапа Вишню. Адже тільки після смерті Сталіна, коли з приходом до влади Хрущова стала відома страшна правда про знищення мільйонів людей, з Остапа Вишні зняли всі звинувачення.
Помер, бо серце не витримало…
Однак пожити без тавра «ворог народу» письменникові випало недовго. 1955 року Остапа Вишню реабілітували. А 1956-го він помер від серцевого нападу.
Ніби передчуваючи близький кінець, письменник занотував у своєму щоденнику: «Мало я зробив для народу! Мало! Хотілося б більше, але що я можу зробити… Ой, як буде комусь соромно за мої страждання! Ой, як буде!»
Втім, попри всі намагання кремля зобразити українців дурниками-холуями, стерти їхню національну самоідентичність, зробити з них якщо не росіянина, то бодай радянську людину – без роду і племені, Остап Вишня навіть після двох арештів, тюрми, 10 років таборів і постійних переслідувань усе одно не зрікся свого українського коріння. І в тому ж таки щоденнику, розповідаючи про вулички Києва та людей, яких там зустрів, Остап Вишня напише: «Спасибі тобі, народе, що я єсть я! Хай буде благословенне твоє ім’я!.. Я маю честь велику, чудесну, незрівнянну і неповторну, честь належати до свого народу…»
А оскільки понад усе Остап Вишня хотів, аби українці усміхалися, то ось вам декілька уривків із його творів «Моя автобіографія» «Мисливські усмішки»:
«Умови для мого розвитку були пiдходящi. З одного боку – колиска з вервечками, з другого боку – материнi груди. Трiшки поссеш, трiшки поспиш – i ростеш собi помаленьку».
«Взагалi любив я книжки з м’якими палiтурками. Їх i рвати легше, i не так боляче вони б’ються, як мати, було, побачить».
«Як же краще, – спитаєте, – полювати: одному чи колективом?» Майже однаково. Коли йдете один, то один промазуєте, коли йдете колективом, то промазуєте колективом».
«Такого собаки я не бачив! Даси, бувало, в зуби йому записку й грошi: «Джек! Миттю пляшку вина!» За пiв години вже летить з вином. Тiльки не можна було бiльше грошей давать: решту обов’язково проп’є!»
Оксана Бубенщикова
На фото Урядового кур’єру: Остап Вишня із дружиною Варварою, яка народила письменнику сина В’ячеслава
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
