У боях під Авдіївкою Віталій Шумей на позивний Леон отримав важку травму голови. В нього з обох боків був проламаний череп.
Побачивши стан молодшого сина, мама не витримала – через дві години померла. З тих пір від Віталія не відходить батько. Розмовляє, читає, грає на губній гармошці. Спочатку Віталій ніяк і ні на що не реагував. Але нині його батько плаче від щастя. Бо син потрохи повертається до життя. Про це йдеться у газеті «Твій вибір».
Просив не плакати за ним, якщо загине
Боєць Віталій Шумей родом із міста Шостки, що на Сумщині. Ще 2014-го, отримавши повістку, сказав, що піде захищати Україну.
«Я не почав шукати якісь шляхи, як це робили інші, щоб відкупити сина. І він пішов. Мав контузії, була поранена нога. Але нам, батькам, навіть не зізнався в цьому. Я вже вдома побачив його поранену ногу. Так і не знаю, за яких обставин це сталося, – розповів Сергій Шумей журналістці «Радіо Свобода» Галині Терещук. – Син підписав контракт, проходив навчання за програмою НАТО у Львівській області. Вісім років у нього був нуль, нуль, нуль. Якось ми вдвох ішли по Шостці і я йому кажу, що час женитись. Бо ж не одружений. Він мені тоді: «Тату, я одружився з армією». Все».
У лавах 72 окремої механізованої бригади сержант Шумей стримував російського агресора вже після повномасштабного вторгнення рф. Був командиром зенітно-ракетного комплексу. І 2022-го в боях під Авдіївкою отримав важку мінно-вибухову травму.
«Син іще раніше казав, що в полон не здасться ніколи. З ним завжди була граната. Говорив: «Якщо бачитиму, то і їх, і себе підірву». Просив не плакати за ним», – зізнався Сергій Шумей.
На щастя, син вижив після поранення. Але отримав перелом черепа з обох боків. Тому не міг ні ходити, ні розмовляти, ні їсти.
Коли батько приїхав до сина в госпіталь, зняв відео і переслав дружині Валентині. А вона побачила, в якому стані її син, і… через дві години померла. Серце не витримало…
Відтоді з пораненим тільки тато.
Тато біля сина цілодобово
Віталій Шумей переніс три операції на голові. Його лікували у Дніпрі, Києві та Чернігові. А батько не відходив від сина. Нахилявся до нього й повторював: «Ми будемо з тобою розмовляти, будемо лікуватися. Все буде добре».
Сергій Шумей доглядав сина, читав йому вголос книги та повідомлення від людей із побажаннями одужання. І пораненому дійсно ставало краще. Торік весною, щойно стан військового стабілізувався, його доправили реанімобілем до однієї з клінік Іспанії. За лікування заплатив футбольний клуб «Шахтар». І воно, на щастя, дало результат. Тож 36-річний Віталій Шумей продовжує реабілітацію на Львівщині, у центрі «Модричі».
Понад півтора року Віталія годували штучно. Але логопединя медичного об’єднання Вікторія Хомишин дає обнадійливі прогнози: «Ми наближаємо час, коли підемо їсти з усіма. Будуть і борщ, і улюблений для Віталія холодець. Це буде мій тріумфальний день, коли навчимося їсти і сядемо з пацієнтом за стіл, – зауважила лікарка. – Віталік дуже гарно реагує на жарти, і ми стараємося жартувати. Він усе чує і розуміє. Тому розмови про ситуацію в країні стараємось не вести, бо він хвилюється». Так само не кажуть Віталієві про смерть мами.
«Додому поїду: але не на колясці, а здоровим»
А нещодавно волонтерка Ірина Тимофеєва поділилася у фейсбуці радісною новиною: Віталій почав не просто видавати звуки. Він уже може складати слова й усвідомлено говорити. Тобто мозок працює!
«Сьогодні на заняттях його «замучив» логопед. То Віталій так і сказав: «Олю, як ти мені набридла!» А коли тато запитав: «Віталю, я можу піти в їдальню?», то у відповідь почув: «Так, папа, іди, я почекаю», – розповіла волонтерка.
Зранку Віталію легше говорити. На вечір – важче, бо втомлюється. А батько, який весь цей час був поруч зі своєю дитиною, плаче – від щастя… І дякує всім, хто молився за його сина, підтримував морально, допомагав матеріально.
Тепер мрія Сергія Шумея – повернути сина до повноцінного життя. «Скоро буде два роки, як я з ним, з ним, з ним. Тяжко було – не передати… Подушку зранку треба було сушити від моїх сліз. Але я не казав нікому про це. Робив свою справу, посміхався синові і вірив, – зізнався батько. – І допоки ноги мене носять, руки й голова не загублені, – я буду зі своєю дитиною. А дружину прошу, аби з небес допомагала мені доглядати за молодшим сином і оберігала старшого, який нині на фронті…»
…Нещодавно батько запитав у Віталія: «Поїдемо додому? Шо, на цій колясці?» А син відповів: «Ні, на колясці не поїду, поїду здоровим».
Дай, Боже, щоб так і було…
Ніна Грицюк
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
