Люди

Під час молитви «Отче наш» міна під ногами… загасла

Під час молитви «Отче наш» міна під ногами… загасла

Уже десять років парафіяни ПЦУ в Маневичах допомагають нашим військовим стримувати ворога, якого російська православна церква благословляє вбивати українців.

– Коли 2014-го ми тільки починали волонтерити, армія була гола-боса. Тож ми везли бійцям усе: від шкарпеток до бронежилетів, – розповідає настоятель храму Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії о. Михайло Мельничук. – Пам’ятаю, поскладаємо всю допомогу в мій бусик – і веземо: гумові чоботи, ковдри, подушки. А сало і тушківка – то взагалі було хлопцям за щастя. Про це йдеться у газеті «Твій вибір».

За 2500 доларів парафіяни врятували 11 життів

Нині, каже о. Михайло, українська армія професійна. Пирогів-вареників їм уже везти не треба. Але й війна стала інша: страшна, безпощадна. І, щоб вижити в ній, боротися має кожен українець.

– Буквально з перших днів повномасштабного наступу наша парафія ринулася помагати війську, – продовжує о. Михайло. – Щоб формувати гуманітарну допомогу, плести сітки, робити окопні свічки, в Маневичах розгорнувся волонтерський центр. А я, як член громадської організації «Військові капелани Волині» та як багатодітний тато, став із Польщі переганяти на фронт авто. Польські прикордонники побачили в мене шеврон капелана: «Бацько?» – «Так, – кажу, – п’ятьох дітей». – «Ні, – сміються. – Бацько – то є ксьондз для войска». – «А, так, – киваю, – я є ксьондз для войска». І польські прикордонники за лічені хвилини готували всі документи, поза чергою пропускали, дорогу показували.

Так що тоді «Військові капелани Волині» добряче попрацювали. Лише на о. Михайла було записано сім машин. А ще скільки на інших! Бо автівки – то розхідний матеріал: одні можуть служити місяцями, інші – кілька годин.

– Був випадок, надійшло з фронту замовлення: «Треба машина». Просив підрозділ протитанкового дивізіону, де служив двоюрідний брат моєї дружини. Прийшов я до парафіян і кажу: «Так і так. Маємо церковні гроші. Купимо?» – «Купимо». І через десять днів та машина врятувала життя 11 бійцям! Так, її повністю зрешетило. Так, ремонту авто не підлягало. Але ті дві з половиною тисячі доларів, які ми виділили з церковної казни, врятували найцінніше – чиїхось синів, братів, чоловіків, батьків, а також мого швагра.

Замість подарунків на ювілей люди передають гроші на дрони

Доставка автівок із Маневичів на фронт і назад не припиняється дотепер. Щотижня мінімум дві машини їдуть на передову і стільки ж вертається звідти на ремонт. Але, крім транспорту, наші захисники регулярно отримують від земляків не менш цінні дарунки – безпілотники.

– Коли мене перший раз військові попросили: «Треба дрони», я не знав, що то, як працює, де його шукати, – усміхається о. Михайло. – Але тепер наша парафія не просто знає все про дрони, вона їх системно закупляє. Люди здають гроші сім’ями, трудовими колективами. Приносить одна жіночка 20 тисяч гривень: «Оце від нас із сином: буде хлопцям безпілотник». А недавно один чоловік підходить: «У мене ювілей. То я гостям зразу сказав: несіть тільки гроші. Купимо дрона. Найкращого!»

На Різдво парафіяни так для ЗСУ колядували, що назбирали аж 600 000 гривень!!! І всі до копієчки – на армію.

– Одна знайома почула те – й питає: «Отче Михайле, але ж у вашому храмі нема іконостаса?» – «Нема». – «І стіни без розпису?» – «Без». – «І бруківка біля церкви не вимощена?» – «Ні». – «Наш би батюшка стільки грошей на армію не віддав». – «А ми, – кажу, – спочатку Перемогу здобудемо, а тоді за все решта візьмемося».

Не встигли бійці подякувати за 32 дрони, куплені на заколядовані гроші, як парафія Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії оголосила новий збір. А для того 25 лютого організувала у храмі ПЦУ благодійний концерт.

– Я думав, ну, хай тисяч 50 назбираємо. Але люди так підключилися, навіть із московського патріархату прийшли на концерт, що маємо вже 300 тисяч! – не без гордості за парафіян каже о. Михайло.

Великі молодці й парафіяни Свято-Покровського храму села Серхів. 2019 року вони перейшли в ПЦУ. Отець Михайло Мельничук став їхнім настоятелем. І громада демонструє просто неймовірну підтримку українській армії.

– У Серхові трохи більше від 400 жителів. Але за Різдвяні свята колядували,  благодійний ярмарок провели у школі – і зібрали для ЗСУ 100 000 гривень! Це, вважайте, кожен житель – від найменшого до найстаршого – пожертвував по 250 гривень, – зауважує о. Михайло.

Навіть ті парафіяни, які багато років мешкають за кордоном, усе одно долучаються до купівлі дронів, часом по 200 000 гривень перераховують. Тож парафіяни ПЦУ з Маневичів і Серхова передали на фронт тільки FPV дронів 69 штук! А ще ж були «мавіки». По грошах це майже півтора мільйона гривень!!!

Коли запитую, звідки в парафіян стільки ентузіазму на фоні повної байдужості окремих громад, отець Михайло каже: усе залежить від священника. Якщо він поведе за собою, якщо покаже приклад, люди його неодмінно підтримають.

Молилися, як за мертвого, а він виявився живий

Але не менш вагомою, ніж дрони й авто, є в бійців, їхніх сімей і кожного українця духовна підтримка, зауважує о. Михайло:

– Кажуть: «Як тривога, то до Бога». Бо в когось рідні на передовій. У когось – зникли безвісти. А в когось, на жаль, загинули. Тож зі всіма своїми тривогами люди йдуть до храму. Мають горе – поділяться ним, і вже стає легше на душі. А в кого радість – поділиться нею, і всі довкола радіють, – продовжує о. Михайло. – От випадок: чоловік із Серхова був на передовій. Після чергового сильного обстрілу Дєд (такий позивний у чоловіка) не повернувся. Офіційно – зниклий безвісти. Рідний брат став його шукати. Знайшов побратимів Дєда, і ті розповіли: на власні очі бачили, як біля Дєда розірвалася міна, і він упав. Після того територія була окупована, а росіяни позносили всі тіла наших4 загиблих до старої хати й підпалили, – переповідає о. Михайло. – Після тієї розповіді ми з родиною Дєда вирішили: поки не буде доведено загибель, чину похорону не проводимо. Але рідні замовили панахиду на сьомий день, потім – на 40-й. А потім… один із військових, який повернувся з полону, повідомив: «Дєд вижив! Його, пораненого, взяли в полон. І нині він в окупованій Горлівці».

Шкода тільки, що не всі звістки з фронту приходять радісні. І сумних, на жаль, багато.

– Бійцям на передовій тяжко дуже психологічно. Бо майже ніхто з нас не народився воїном. Нікого з нас не вчили вбивати. Один із військових зізнавався: досі в нього перед очима ті, кого мусив ліквідувати, і як із цими муками совісті жити – боєць не знає… Буває, прийде військовий у відпустку, хоче побесідувати, і ти дві години просто слухаєш – даєш людині виговоритися і скинути з душі тягар. Іноді прямо серед ночі дзвонять хлопці: «Отче Михайле, були на завданні». – «Всі повернулися?» – «Не всі». – «Кажіть імена. Завтра за них помолимося».

Слухаючи, як о. Михайло служить Богу та людям, запитую, звідки він сам бере сили десять років так самовіддано помагати війську.

– Скажу так: якщо ти робиш правильну справу і робиш у потрібний час, то Господь тебе завжди підтримає і завжди пошле тобі в поміч однодумців.

І ця Божа підтримка стосується не лише священника, а всіх, хто живе у вірі, надії та любові. Тому завершу нашу розмову історією, яку о. Михайло теж привіз із передової: «Сиділи ми, отче, в окопі. Крили нас кацапи безбожно. Я тримаюся за автомат і шепочу: «Отче наш, що Ти є на небесах…» Дивлюся – міна! «...Нехай святиться ім’я Твоє…» Прямо в мене під ногами! «…нехай прийде Царство Твоє» Зараз розірветься! «… нехай буде воля Твоя». А міна гаряча, шипить у мокрій землі. Я далі: «…як на небі, так і на землі». А вже, як промовив «Амінь», смертельна міна взагалі загасла...»

Диво, скажете? Так. Але в Бога все можливо…

Оксана Бубенщикова

Кожен охочий може долучитися до волонтерських ініціатив парафії. Номер картки для благодійних внесків на підтримку ЗСУ –  4246 0010 0256 8107 («ПриватБанк»)

Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Все про: маневичі, війна з Росією, релігія
В тему