Своїми спостереженнями ділиться священник, який 20 років правив у Парижі, а нині на фронті рятує поранених.
Про це йдеться у газеті «Твій вибір».
Отець Іван Радевич упродовж двох десятиліть правив у Парижі на парафії святого Симона Зилота Православної церкви України. Та, коли почалося повномасштабне вторгнення, він повернувся до України, щоби Богу та людям служити в лавах ЗСУ.
Зараз о. Іван, як каже про себе, – «простий водій у медроті». Тобто за кермом евакуаційної машини у 67 окремій механізованій бригаді він вивозить поранених із окопів, а також зі стабілізаційних пунктів до госпіталів.
У першому ж виїзді попав під обстріл і дивом уцілів
Отець Іван Радевич родом зі Снятина. Виданню «Репортер» він розповів, що 20 років жив у Парижі. У французькій столиці правив на парафії ПЦУ св. Симона Зилота. Цю церкву в 1926 році заснував голова директорії Української Народної Республіки Симон Петлюра.
Коли через майже 100 років москалі з усіх боків посунули на Україну, отець Іван узяв благословення повернутися до України. І вже 20 березня 2022-го був удома. Спершу волонтерив у «Правому секторі», а з червня 2022 року служить у 67 окремій механізованій бригаді водієм медичної роти.
Оскільки служив на парафії у Парижі, то побратими стали називати Івана Радевича за позивним Француз. І якихось преференцій, зважаючи на священничий сан, не роблять.
«Побратими по-різному ставляться. Але я знаю, як із людьми говорити. Кого словом, кого ділом треба спонукати», – усміхається отець Іван і згадує свій перший виїзд.
«Тоді поїхав з начмедом перевіряти батальйон. Тільки вийшли з машини. І тут обстріл! Усі хлопці, які стояли, попадали. Я одразу й не зрозумів, що відбувається. Бачу, вони всі зірвалися з місць і побігли в укриття. Я сів у машину та загнав її за кут. Усі кричать: «Тікай, тікай!» І лише тоді я зайшов в укриття. Пів години чекали, поки літало. Але людина звикає до всього», – розповідає Француз.
«Коли стріляє, невіруючих нема в окопах»
В екіпажі евакуаційної машини троє людей: водій і два медики. Отець Іван розповідає, що завжди має із собою церковні речі. Каже, сьогодні вони, може, нікому й не треба, а завтра – знадобляться.
«Ми у Слов’янську були, то я там кожну неділю правив Службу. Там є храм ПЦУ, де владика Сава служить. Коли тільки пішов до армії, ми жили у Хмельницькому, і там була капличка. Деколи служив у ній. Приходили декілька людей. А коли виїхали на бойові – ніхто. Багато хто б’є себе у груди, що вони язичники. Але, коли стріляє, невіруючих нема в окопах, – зауважує отець Іван. – А вилазять із окопів – забувають. Бо вже небезпека минула».
Ніна Грицюк
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
