Люди

Сестру і матір замордували, батька вивезли на каторгу, а самого повстанця вбили

Сестру і матір замордували, батька вивезли на каторгу, а самого повстанця вбили

Вражаюча історія нашого земляка, який заради України віддав найдорожче, що мав

14 жовтня Україна відзначає аж чотири свята: Покров Пресвятої Богородиці, День захисника України, День Українського козацтва та річницю створення УПА – Української повстанської армії.

Останнє зі свят упродовж років не отримує, на жаль, належної уваги. Більше того – коли ми зустрічали 30-річчя Незалежності, розробники фільму про ціну державності навіть не згадали тих хлопців та дівчат, які в лавах УПА тисячами гинули від рук окупантів.

А скільки мільйонів українців були закатовані чи вивезені на каторгу лише за те, що їхні рідні пішли в УПА, аби зі зброєю в руках домогтися незалежності для України!

Кожна з тих історій – це така трагедія, про яку не можливо читати без сліз. І про одну з таких завдяки лучанину Петрові Нечипоруку ми розповімо сьогодні…

Про це йдеться на шпальтах газети "Твій вибір". 

 

Зміна окупантів нічого не міняла для українців

Це сталося в селі Липки Гощанського району Рівненщини. Саме звідти родом наш сьогоднішній оповідач – краєзнавець Микола Нечипорук.

Народжений 1937-го, Микола Петрович був 4-річним хлопчиком, коли в його рідне село прийшли нацисти.

Спочатку, розповідає краєзнавець, люди раділи поразці совєтів. Адже через так зване розкуркулення селяни лишилися без худоби, реманенту, землі. А що німці пообіцяли Україні автономність, то чимало місцевих жителів навіть пішли на співпрацю з нацистами: мовляв, спершу дозволять автономність, а там, дивись, і незалежність можна буде отримати.

Та дуже швидко люди переконалися в правдивості слів Лесі Українки: «Хто визволиться сам, той вільний буде, хто визволить кого – в неволю візьме». З відходом «червоних» окупантів село зайняли окупанти «коричневі». Аби не стати безмовними рабами, патріотично налаштована молодь стала гуртуватися в підпілля і зброю, отриману для служби в поліції, спрямувала проти тих же нацистів.

 

Проти озброєних німців піднялася молодь

Серед тих, хто зі зброєю в руках пішов відстоювати незалежність України, були й сусіди нашого оповідача – Андрій Невірковець та його сестра Надія.

– Ми проживали з ними на одній вулиці. Наша хата стояла останньою, а Невірковців – посередині. Тому я не раз бував там усередині, – згадує 84-річний Микола Петрович. – Мені дотепер перед очима кімната, на стіні якої в рамочці – «золотий» герб-тризуб на блакитному фоні.

Коли товариш Андрія, липківський парубок Євген Нечипорук, вирішив створити боївку УПА, батьки впрошували не робити цього. Адже то було смертельно небезпечно. Та національна гідність була для Євгена важливішою за власне життя. І такої ж позиції дотримувалися Андрій Невірковець та його сестра Надія, яка була на три роки молодшою за брата.

– Доки в Липках стояли нацисти, ці юні повстанці чинили рішучий спротив німцям, – провадить Микола Нечипорук. – Пам’ятаю, селами Вовкошів та Невірків пішов поголос, що гітлерівці забиратимуть худобу. То повстанці пішли в бій, убили кількох німців, інші загарбники повтікали, і так Євген на псевдо «Дума» та Андрій на псевдо «Колос» допомогли селянам повернути худобу, а відтак – зберегти життя сотням сільських родин.

 

І став чоловік «пособником каратєлєй»

Коли на початку 1944-го нацисти відступили і в Липки прийшли совєти, їм теж чинили спротив бійці УПА. Шкода тільки, що із закінченням Другої світової ця боротьба стала нерівною.

На знищення УПА «совітська гідра» спрямувала цілу армію своїх головорізів. А ті не гребували навіть найстрашнішими методами розправи над «ворогами народу», зауважує Микола Нечипорук:

– Навіть класик пропагандистської літератури СРСР Максим Горький писав про росіян: «Найпитомішою прикметою московина є його садистська жорстокість. Він насолоджується знущаннями над подоланими». В цьому переконалися й ми – прості селяни, опинившись під ярмом московських окупантів.

Щойно органи НКВС дізналися, що в лавах УПА перебуває Андрій Невірковець, одразу арештували його батька Івана. Журналістка Надія Ткачук із с. Липки, яка досліджувала історію земляка-повстанця, отримала доступ до особової справи Івана Невірковця, що зберігалася в архіві радянських спецслужб, а нині СБУ надала доступ до цих матеріалів. У папці «Дело №…» на пожовклих аркушах паперу – свідчення допиту, на який 46-річного Івана Невірковця привезли у серпні 1945-го (тепер ви розумієте, чому для українців 9 травня – не свято перемоги, а день скорботи за загиблими у Другій світовій війні?).

Так-от, слідчому НКВС чоловік відверто сказав: його діти, Андрій та Надія, пішли в лави УПА, тому в листопаді 1944-го до рядів поставців долучився й він, батько. Іван Невірковець не воював, нікого не вбивав. Тільки шив і ремонтував взуття бійцям УПА. Але й за це чоловік потрапив до списку «пособнік каратєлєй» та на довгі роки став рабом радянської тоталітарної машини, каторжно працюючи серед снігів Воркути.

А потім настала черга матері й сестри повстанця Андрія…

Продовження цієї вражаючої історії – у наступному номері газети

Оксана Бубенщикова

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Читайте також
Все про: історія
В тему