Люди

«Ідеш на роботу й не знаєш, кого врятуєш цього разу і чи сам повернешся здоровим»

«Ідеш на роботу й не знаєш, кого врятуєш цього разу і чи сам повернешся здоровим»

До Державної служби з надзвичайних ситуацій Руслана Безеку, Юрія Бойка та Миколу Шелковича привели зовсім різні шляхи.

Руслан змалечку мріяв піти стежкою батька і стати пожежником. Юрій про службу в ДСНС уперше задумався в армії, коли за всіма психологічними критеріями підійшов для такої роботи. А Микола після армії, де був морським піхотинцем, шукав роботу з адреналіном і зупинив свій вибір на професії рятувальника.

Утім, попри різний шлях до Луцького загону Держслужби з надзвичайних ситуацій, чоловіків сьогодні об’єднує спільна мета: запобігти, врятувати, допомогти. А свій перший виїзд на пожежу вони пам’ятають дотепер.

Про це йдеться на шпальтах газети "Твій вибір".

 

Першу пожежу не забудуть ніколи

– Це було десять років тому, – пригадує Микола Шелкович, який нині у званні молодшого сержанта. – Я вже збирався перевдягатися, щоб іти додому. Аж раптом виклик: горить столярний цех у Луцькому зоопарку. Оскільки я був стажером, то до безпосереднього гасіння вогню мене старші колеги ще не підпускали. Але як помічник я впорався зі всіма завданнями і саме тоді вперше побачив, що таке робота злагодженої команди.

– Я працюю рятувальником уже вісім років, але свій перший виїзд теж пам’ятаю, як зараз, – продовжує Юрій Бойко, старший лейтенант. – Того дня надійшов сигнал із села Гірка Полонка про пожежу в житловому будинку. Приїхавши на місце події, з палаючого будинку ми вивели пенсіонера, а потім загасили вогонь.

– А в мене перший виїзд на пожежу був таким, що про нього і згадувати не хочеться, – долучаються до розмови Руслан Безека, який нині є заступником начальника І державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС у Волинській області. – Пожежним авто серед ночі ми примчали гасити пожежу. Частина рятувальників зайшла до квартири через вікно, ми з колегою піднялися по сходовій клітці. Біжимо, а під дверима палаючої квартири стоїть кришка труни. Проникаємо всередину – повно диму і горить небіжчик, який перед тим утопився. Це було моторошне видовище. А пожежа, як потім з’ясувалося, спалахнула через свічку, яка перекинулася, та траурні вінки, а вони, як відомо, належать до легкозаймистих предметів.

А от скільки загалом було чоловіками ліквідовано пожеж і скільки людей урятовано, порахувати нереально, кажуть мої співрозмовники:

– Ідеш на роботу й не знаєш, кого врятуєш цього разу і чи сам повернешся здоровим. Адже дня не минає, аби в Луцьку чи Луцькому районі не займався вогонь.

 

Опанувати страх вдалося не відразу

– Улітку для пожежників пора відносно спокійна (рятувальна місія переходить нашим колегам-водолазам). Натомість узимку через несправні або саморобні обігрівачі постійно горять житлові будинки. Осінь-весна – це період спалювання сухостою, коли через людську необачність можуть палати величезні території. А той же стіжок сіна загасити разів у 15 важче, ніж, наприклад, квартиру в цегляному будинку. Бо сіно саме не погасне, і для ліквідації пожежі треба добряче попітніти, – кажуть чоловіки.

Натомість пожежа в багатоповерхівці ховає іншу небезпеку – отруєння димом великої кількості мешканців.

– Буває, що людина почує дим із під’їзду, відчиняє двері і біжить із дев’ятого поверху донизу. Проте трьох хвилин їй вистачає, аби наковтатися диму і знепритомніти, – не раз переконувалися пожежники. – Тому, користуючись нагодою, радимо читачам: якщо у вашому під’їзді пожежа, а ви проживаєте на верхніх поверхах, то треба не вогню боятися (бо він цегляними стінами не перейде з однієї квартири до іншої), а остерігатися диму. Тож замість відчиняти двері, позатуляйте вологою тканиною всі щілини, відчиніть у себе вікна та не панікуйте.

На запитання, чи самим пожежникам завжди вдається опанувати страх, Руслан, Юрій та Микола зізнаються: на початках хвилювання було – не без того. А от зараз тривожить хіба невідомість. Бо їдеш на виклик і не знаєш, що чекає попереду.

– Ризик у роботі рятувальника – це вже буденність. Адже коли горить житло, завжди є небезпека вибуху газу, коли у вогні дерев’яна споруда – закономірно, що через стільки-то хвилин починають валитися опорні конструкції, – пояснює Руслан Безека. – Тому статут забороняє рятувальнику ризикувати своїм життям без нагальної потреби. Хоча, звісно, без травматизму не обходиться, і щороку від п’яти до десяти наших колег отримують травми різного ступеня тяжкості. У когось отруєння продуктами горіння чи поломані кінцівки внаслідок падіння з висоти, у когось опіки, адже пожежники можуть працювати у приміщенні, де температура повітря сягає 800 градусів і де вже через три хвилини починають руйнуватися вогнетривкі костюми.

– А я завдяки роботі пожежника навчився долати не лише хвилювання, а й позбувся страху висоти, – зізнається Юрій Бойко. – Коли тільки починав службу в ДСНС, довелося драбиною лізти на дев’ятий поверх. До третього піднявся і вже відчуваю: нудить мене, голова йде обертом. «Але ж, – думаю, – зверху люди чекають допомоги». Страх усередині сковує, а ноги й руки все одно працюють. Дістався я дев’ятого поверху, допоміг постраждалим спуститися на землю, і після того фобія зникла сама собою.

Аби чергування минали спокійно, дотримуються рятувальники певних пересторог, як-от заборони прати форму перед виходом на чергування.

– Я, чесно кажучи, не вірив у такі забобони, – зізнається Микола Шелкович. – Одягнув чистеньку форму. І на тому ж таки чергуванні довелося гасити настільки сильну пожежу, що вся форма пройшла димом, кіптявою і ядучим запахом.

 

Приборкати вогонь – це лише один із напрямків роботи

Стаються в роботі рятувальників і курйозні ситуації, зауважує Руслан Безека:

– То кличуть витягнути собаку, який упав до ями, то просять нейтралізувати осине гніздо поблизу домівки, то збити бурульку на даху багатоповерхівки, то піймати куницю на території дитсадка.

– Я виїжджав на виклик молодої дівчини, до квартири якої залетів кажан, – усміхається, пригадуючи, Микола Шелкович.

– А я пару тижнів знімав із дерева кота і… його господаря, – наводить приклад Юрій Бойко. – Ми приїхали, бачимо – чоловік років 30-ти сидить на висоті четвертого поверху. Він схопився за тоненьку гіллячку і кричить: «Знімайте! Бо вже руки-ноги трусяться! Зараз упаду!» Підсунули йому драбину. Чоловік благополучно спустився. Хотіли збити кота струменем води (бо то найбільш безпечний спосіб допомогти тварині). Але щойно підставили котові драбину, як він скік-скік – і побіг собі додому.

Ну, а коли ж викликів на надзвичайну ситуацію немає, пожежники не сплять (як про це каже приказка), а готуються до майбутніх надзвичайних ситуацій, зазначає Руслан Безека.

– Щороку з 1 вересня в рятувальників розпочинається навчання. Воно включає теорію і практику. Викладач, приміром, моделює можливі небезпечні ситуації і розповідає, як повинен діяти кожен із членів бригади, нагадує, як застосовувати службову техніку і прилади гасіння. Під час практичних навчань рятувальники демонструють, як вони засвоїли теорію, чи виконують нормативи. Адже в разі сигналу тривоги пожежник мусить за одну хвилину вдягнути спорядження, добігти до машини і вирушити на місце виклику, а прибувши – за одну хвилину розгорнути пожежний рукав і приступити до локалізації пожежі з подальшою її ліквідацією, – розповідає рятувальник.

А що хлопці справді серйозно ставляться до такої підготовки, свідчать не лише численні нагороди волинських рятувальників, здобуті на чемпіонатах України з пожежно-прикладного спорту, а сотні врятованих життів. Тож до професійного свята, яке ДСНС відзначає 17 вересня, колектив має про що розповісти.

Оксана Бубенщикова

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Читайте також
Все про: рятувальники, дснс, Україна
В тему

Останні матеріали