Люди

Андрій Шевченко: які знаки посилала доля майбутньому чемпіону

Андрій Шевченко: які знаки посилала доля майбутньому чемпіону

Після того, як Андрій Шевченко залишив посаду головного тренера національної збірної та фактично кинув команду за крок до чемпіонату світу з футболу, українці закидали Шеву гнівними коментарями.

Але ми не будемо його засуджувати чи виправдовувати. Просто розповімо, ким був Андрій Шевченко, перш ніж отримувати зарплату в мільйони доларів, які щаблі спортивної кар’єри він долав і якими цінностями живе сьогодні?

Про це йдеться на шпальтах газети "Твій вибір".

 

Через трійки в табелі батько не пускав на тренування

Андрій Шевченко народився в селі Двірківщина на Київщині. На світ хлопець з’явився 29 вересня 1976 року. Із дитинства любив ганяти за м’ячем. От тільки батько-прапорщик вважав це не більше ніж забавкою. «У першу чергу маєш учитися», – повторював він.

У початкових класах Андрій справді приносив хороші оцінки. А потім з’їхав: трійки, двійки, один футбол у голові. Батько не раз карав хлопця: не пускав на тренування. Втім ці заборони мало допомагали: Андрій перелазив через кватирку вікна (1979-го сім’я переїхала до Києва та мешкала на першому поверсі багатоповерхівки) і біг на спортивний майданчик.

Одного разу Шевченко приніс додому табеля – і батько жахнувся: «Все! Ніякого спорту!!!» А син – у відповідь: «Тату, мене в «Динамо» запрошують. Треба, щоб ти підписав папірець із дозволом». Звісно, що батько не міг відмовити синові. Але тут же пішов до тренера юнацької збірної, і обоє чоловіків домовилися: будуть кожен зі свого боку впливати на Андрія.

Така стратегія дала результат. Шевченко справді почав краще навчатися у школі. А нагородою всім його старанням стала поїздка 12-річного Андрія до Мілана. Коли хлопець із простої української родини вперше побачив професійний стадіон у місті Сан-Ріно, був вражений масштабами. «Грати тут – найбільше щастя!» – подумав тоді школяр. Перед вильотом до Києва хлопець навіть пропустив сніданок, аби востаннє побачити стадіон своєї мрії. «Щоб колись сюди повернутися…» – загадав бажання, кидаючи на футбольне поле 5-копійчану монету. І, як потім показало життя, бажання здійснилося.

Ще одним знаком долі стала газетна публікація про Андрія, яку юний футболіст привіз із-за кордону та показав класній керівничці. «Знаєш що, Андрійку? А напиши тут «Від майбутнього чемпіона» і постав автограф», – запропонувала вчителька. Андрій засоромився. Тож, замість нього, текст каліграфічно вивела однокласниця, а Шевченко лише поставив підпис. І, як бачимо, ще одне пророцтво справдилося. Навіть учителька іноземної, ніби передбачаючи долю Андрія Шевченка, якось запитала: «От ти пропускаєш заняття, англійської не вчиш. А коли запросять за кордон – як будеш спілкуватися?» – «От тоді й вивчу», – відповів юний спортсмен. І знову ж таки – як у воду дивився.

Хоча лінощі, неуважність і відсутність самодисципліни справді заважали хлопцеві. Він постійно спізнювався на тренування, переплутував маршрути, не встигав виконувати завдання. Тож одного разу тренер сказав: «Ще раз запізнишся – на заняття можеш не приходити». І це кардинально змінило поведінку хлопця.

 

Батьки до Італії передавали картоплю й капусту

Спортивним успіхам дитини раділи не лише вчителі, тренери, а й батьки – Любов Миколаївна і Микола Григорович. Тато (фанат боксу та братів Кличків) стежив за всіма матчами, де грав син. Коли Андрій зайнявся футболом професійно, то лікарі рекомендували батькові не приходити на матчі. Адже чоловік мав хворе серце, пережив декілька інфарктів, і хвилювання під час гри могли ще більше нашкодити Миколі Григоровичу.

У 2001-му Андрій (на той час – уже  гравець ФК «Мілан») навіть домовився, аби в одній із італійських клінік батькові пересадили серце. Щоправда, трансплантація далася дорогою ціною для самої клініки: один із пацієнтів скоїв самогубство, а в передсмертній записці зазначив: «Я два роки чекав на донорський орган, а тепер його віддали батькові футболіста». Хоча лікарі згодом пояснили: звинувачення пацієнта не мали підстав, оскільки в нього це серце приживалося б із труднощами або й узагалі відторглося.

А от Миколі Шевченкові ця операція подарувала шанс на повноцінне життя. Доки син здобував найпрестижніші футбольні нагороди Європи, його батьки вели просте життя українських пенсіонерів. Вони постійно їздили до того села, де колись народився Андрій, тримали город, садили картоплю.

«Коли Андрій уже був гравцем «Мілану», ми через знайомих далекобійників передавали йому домашні картоплю і капусту, – згадували потім батьки. – Син сварився. Казав: усе може сам купити – в магазині. Але ми пояснювали: це домашні овочі! Натуральні! Таких у супермаркеті не продають. Хіба ж ні?..»

Та й Андрій нічого не шкодував батькам. Не раз пропонував побудувати розкішну віллу. Але подружжю Шевченків було затишно у рідному домі, а не в нових хоромах. Коли Андрій подарував батькові розкішного «Мерседеса», Микола Григорович лише скромно відповів: «Дякую, звичайно, але мені й на старій машині було нормально».

А що подобалося обом Шевченкам – так це рибалка. Коли Шева ще грав у «Динамо», не раз просив батька підшукати якусь спокійну місцину: щоб без людей, без метушні. Аби добре клювало, батько попередньо прикормлював рибу. І так разом сиділи – за вудками й бесідами. Коли син переїхав до Мілана, а потім – до Лондона, Микола Григорович зітхав: нема коли із сином порибалити. А тепер уже й не буде: батько помер у березні 2016-го.

 

Діти, кубки і дружина

Попри стрімку футбольну кар’єру та всесвітню славу, Андрій знаходив час і на особисте життя. Ще коли був гравцем італійського «Мілана», познайомився з тамтешньою фотомоделлю Крістен Пазік. Одружилися, мають четверо дітей.

Перейшовши до англійського клубу «Челсі», Шевченко у Великій Британії побудував дім. Діти й хатні клопоти переважно лягали на плечі дружини. А футболіст займався спортом і зароблянням грошей. Причому, в нього це чудово виходило. Привізши із Італії титул переможця Ліги чемпіонів, кубок Італії та суперкубок УЄФА, 2004-го Андрій Шевченко став володарем «Золотого м’яча», через три роки – володарем Кубка Англії, ще через два роки – володарем Суперкубка Англії. А нині він увійшов до переліку 50 найкращих футболістів ХХІ століття.

В Україні Андрія теж шанують. Тут він здобув титул триразового володаря Кубка України, п’ятиразового чемпіона України, отримати почесне звання Героя України.

2012-го Андрій Шевченко спробував стати депутатом Верховної Ради за партійним списком регіоналки Наталії Королевської. Втім, чи-то Наталія «не вдалася лицем», чи-то Шевченко не викликав авторитету як політик, словом, серед усіх учасників тодішніх парламентських виборів політична сила Королевської здобула найменшу кількість голосів – усього 2%.

Зрозумівши, що політика не його «коньок», Андрій вивчився на тренера і свій рівень професіоналізму як наставника продемонстрував у червні 2021-го: на Євро-2020 українська збірна вперше в історії незалежної України вийшла до чвертьфіналу чемпіонату.

Отож, можна багато казати про «зраду», «гроші» і «нульовий патріотизм», але завдяки Андрієві Шевченку Україну знає весь світ.

Оксана Бубенщикова

Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Читайте також
Все про: історія
В тему

Останні матеріали