Люди

Молодий удівець сам виховує п’ятеро синів

Молодий удівець сам виховує п’ятеро синів

У Василя Кореця із села Хоцунь, що на Любешівщині, майже рік тому від ускладнень після пологів померла молода дружина. Його п’ятеро синочків, старшому з яких 10 років, а меншому – усього 2, залишилися без мами.

Про це йдеться на шпальтах газети "Твій вибір". 

Ірина чекала дитину вшосте. Ця вагітність була особливою для неї, бо нарешті жінка носила під серцем довгоочікувану донечку!  Життя, здавалося б, вдалося, молоде подружжя збудувало дім, у якому вже лунало дзвінке гомоніння п’яти синочків, мали город, господарство. Тільки жити та жити… Але закінчення весни минулого року стало завершенням цієї сімейної ідилії. В Ірини, яка лише недавно оформила декрет, почалися передчасні перейми. Вона сказала чоловіку, що народжує, той, розгублений і зляканий, викликав «швидку». А все, що було далі, Василь не може згадувати без болю – втрата народженої донечки, операція із видалення дітородних органів дружині,  ускладнення на нирки, зараження мозку і операція на голові. Організм молодої мами стійко боровся за життя, але серце таки не витримало такого навантаження….

Як то воно, ховати молоду кохану дружину і бажану людину, міцно пригортаючи до себе п’ятеро маленьких діток, до кінця зрозуміти може лише той, хто сам пережив подібну втрату. Але на депресію у чоловіка часу не було – малюки потребували постійного догляду й уваги. Сторонньої допомоги Василю було чекати нізвідки, бо з родини – тільки  старенька матір і двоє хворих братів. Тому, засукавши рукава, став до плити і почав готувати дітям їжу, прибирати, мити. Городи, господарство – все це теж лягло на його плечі. Чоловік, який усе життя займався важкою фізичною працею – заробляв гроші, власноруч будував дім, і гадки не мав, що доведеться варити варення. Але життя навчило і цього.

І нині він може похизуватися різновидом консервації, не гіршим, ніж будь-яка заповзятлива господиня. Дітям на зиму уже закрив полуниці. Скоро буде малина, яблука доспіють. Раніше це робила дружина, і Василь навіть не задумувався, яка це виснажлива робота. Адже паралельно ще є інші домашні клопоти, які теж самі не вирішуються. Та й дітки, які увесь день проводять на вулиці, то, допомагаючи татові по господарству – кроликів погодувати, то в домі прибрати, тільки й дивляться, чого б смачненького ухопити. Тож готувати батькові доводиться не раз на день. Дітей же не годуватимеш одним і тим же. Василь намагається дати своїм кровинкам найкраще. А Сашко, Максим, Анатолій, Руслан і 2-річний Артем горнуться до нього щомиті і пильно вдивляються в очі. У них Василь бачить сум за мамою. Не забули вони найріднішу і ще не скоро забудуть. Та й він, щовечора, вкладаючи синів спати, поринає у щасливе минуле. Ось його кохана – завжди усміхнена і привітна, їхній дім мав особливу атмосферу, коли вона була жива. Він пахнув квітами! Тепер же лишилися тільки спогади. І лише важка втома переборює  ці болючі миті. Василь з синами засинає. А завтра новий день і нові клопоти…

Раніше в лісгоспі чоловік на пилорамі різав палети. Тоді звільнився, аби з сім’єю бути і господарство вести. А зараз вже й не до роботи. Нині  він оформлений по догляду за найменшеньким. А як виповниться йому три роки, що тоді? Де шукати роботу в селі, та й на сезон не поїдеш, бо ж залишити п’ятеро хлопчаків немає на кого. А грошей на таку родину потрібно чимало. Одне тішить Василя – думка, що він не один, що в нього п’ятірка чудових синочків. І саме заради них він зробить усе можливе і неможливе, аби вони мали усе необхідне і нічим не були обділеними. Головне – щоб вони були здорові. А там повиростають, матимуть свої сім’ї, будуть щасливими….
Господарство у Василя, як у справжнього ґазди, – чимало поля, яке обробляє власним конем. Має й корову, бо як же малюкам без молока? А ще свині, кури, гуси, уже згадувані кролики, за якими так люблять доглядати хлопчаки. У планах – ще довести до ладу будинок. Бо не одразу Василь зробив внутрішні роботи до кінця, так хотілося не терпілося йому з дружиною переселитися у власне гніздечко. Усе там Василь робив власними руками, прикладаючи душу до кожного куточка. Зараз же у селі сезон городів і заготівлі сіна, тому поки думати про будинок ніколи.

Так і своїх синів вчить: хто працює, той буде мати. Ті уважно прислухаються до татових настанов. Він же їм тепер і за батька, і за неньку. Хоча діти й досі чекають повернення мами додому. Меншенький не  раз кидався до чужих тьоть із криком: «Мама!» А коли бачив, що то не вона, сумно опускав голівку донизу і біг горнутися до татуся. Момент, як «швидка» забирає маму, – останній їхній спогад про найріднішу у світі людину. Її тіло – на кладовищі, зовсім поруч від дому. Туди щодня лине погляд Василя, а серце рве несамовитий біль утрати. «Тату, тату!» – це сини наввипередки біжать до нього, і посмішка одразу сходить на його обличчі. І навіть якщо він уже ніколи не буде щасливий у коханні, то завжди буде щасливим татусем. І ця думка дає йому сили жити далі…

Ганна Лісова

 

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Читайте також
Все про: історія
В тему