Люди

Носив на руках, засипав подарунками, а потім… без слова пояснення зник

Носив на руках, засипав подарунками, а потім… без слова пояснення зник

Їхня історія кохання починалася, як у казці.

Вона – бідна дівчина з поліського села, яка вирішила будь-якою ціною знайти кращого життя. Про це йдеться у газеті "Твій вибір".

Він – уже поважного віку заможний бізнесмен, який із першого погляду закохався в юну красуню-офіціантку.

Коли зародилося їхнє кохання, воно не злякалося нічого: ні вікових бар’єрів, ні різного віросповідання, ні відстані у тисячі кілометрів. Тож 60-річний мусульманин Хасан, який володів ресторанами у Лівані, Іраку, Грузії, одружився з 20-річною українкою Світланою, яка не мала нічого, крім дому в селі Поворськ, де її завжди чекали люблячі батьки та брат.

А початком цієї історії став сеанс у хіроманта – людини, яка вміє читати долю за лініями руки…

– На сеанс до хіроманта я пішла у Києві, де працювала в ресторані арабської кухні, – пригадує Світлана події майже 10-річної давнини. – Перед тим іще була робота в ресторані Ковеля, ще раніше – навчання в Луцьку на кухаря. Проте мені завжди хотілося досягнути чогось більшого. Як-то кажуть – вибитися в люди. От і пішла я до ворожбита. Він подивився на мої долоні – і сказав: «Дуже скоро доля закине тебе на чужину. Можливо, це буде якась екзотична країна. Там тебе чекає твоя доля. Заміжня будеш двічі. І матимеш двох дітей…» Я слухала, посміхалася. Та великого значення словам ворожбита не надала.

А дарма… Бо через рік роботи у столиці Світлану запросили в закордонний ресторан арабської кухні. Лишалося тільки вибрати, в який саме – у Таїланді чи Лівані.

– Коли Свєта мені цю новину сказала, я ледь не впала: «Не пущу! – кажу. – Досить того, що з Ковеля в Київ поїхала!» – пригадує пережите мама Лілія Романівна.

Проте донька не звикла відступати. «Що б Ви не казали, я все одно поїду!» – була відповідь Світлани. І скільки мати не лякала закордонним рабством, скільки не благала дати спокійно зустріти старість, вона слухати не хотіла. Дівчину не зупинив навіть мамин ультиматум не дати грошей на авіаквиток (а це 4 тис. грн). Тож Світлана позичила необхідну суму, разом із подругою спакувала речі, а позаяк Ліван був ближчий до дому, ніж Таїланд, то саме туди й пролягла дорога двох дівчат.

Слов’янські дівчата в арабів – на вагу золота

– До того я ніколи не була навіть у близькому зарубіжжі. Тож можете уявити, як було страшно опинитися в арабській країні, де інші віра, ментальність, де я без знання англійської не могла запитати елементарного, – зізнається Світлана.

Але щойно дівчата зійшли з трапа літака, їх зустріли представники ресторану, завезли, показали місце роботи і проживання, з українками підписали контракт на три місяці: мовляв, сподобається в Лівані – угоду продовжимо, а ні – повернетеся додому. Світлані запропонували роботу помічника кухаря та зарплату у 800 доларів.

– Там усе було нове, – пригадує оповідачка. – Подобалися природа, місто, з усіх сторін оточене морем, усміхнені люди. Слов’янські дівчата користуються в арабів великою популярністю. Але самі дівчата можуть бути спокійними. Бо варто було незнайомцю підійти до чужої жінки, відразу з’являвся поліцейський і просив дати їй спокій. Натомість від жінок просили єдиного – повністю ховати в одяг тіло.

Праця, каже Світлана, була нетяжка: якийсь салат нарізати чи страву прикрасити. Після шести місяців роботи дівчина підучила англійську. І це дозволило влаштуватися офіціанткою, де краща зарплата і плюс чайові. А ще, додає Світлана, – можливість спілкуватися з людьми:

– Одного вечора, коли я обслуговувала делегацію з Іраку, власник ресторану мене покликав та каже: «Ти дуже сподобалася моєму давньому другові Хасану. Чи можна йому з тобою познайомитися?» Я навіть не знала, що відповісти: така поважна людина! З його статками, здавалося б, можна кого хоч підкупити, а він дозволу запитує. Одне слово, я згодилася. Ми обмінялися номерами. І з того часу почали зустрічатися.

За місяць знайомства поважний бізнесмен показав Світлані найцікавіші історичні місця Лівану, розповів про себе. Відверто сказав, що має дорослого сина, розлучений із дружиною. А ще зізнався, що до нестями закоханий.

На підтвердження своїх почуттів чоловік сказав: «У нас, в Іраку, не прийнято, аби жінка займалася тяжкою працею. Забезпечувати її – це обов’язок чоловіка. Тож я б хотів, аби ти кинула роботу в ресторані та поверталася додому. Все решта – це вже мій клопіт».

Хай на 40 років старший, але ж кохає

Мабуть, саме тоді Світлана зрозуміла: молодий чоловік – це добре, але й різниця у 40 років має свої переваги. Поруч із 64-річним Хасаном Світлана почувалася захищеною, потрібною, коханою. А що треба жінці для щастя?..

Коли дівчина повернулася на Волинь, її з Хасаном розділяли тисячі кілометрів. Проте зв’язок слов’янки та араба став іще тіснішим. І невдовзі чоловік сказав: разом із сином їде до Грузії, де хоче відкрити ресторан, тож квиток до Тбілісі замовив і коханій.

– Прийшла тоді Свєта до мене й каже: так і так, мамо, що робити? – долучається до розмови Лілія Романівна. – Я, звісно, прийняла те запрошення без великої радості. Проте й відмовляти не стала. Думаю, як зараз не вийде заміж і потім доля не складеться, то все життя мене Свєта картатиме. «Доню, – кажу, – ти молода, тобі ще танців захочеться, розваг із ровесниками. А він – чоловік поважний. Чи знайдете спільну мову? Чи вдасться вам дітей  на ноги поставити?» А Свєта: «Я теж довго думала. І все-таки вирішила: він добрий, мене любить, поїду…»

Коли донька переїхала жити до Тбілісі, Лілія Романівна постійно виходила на зв’язок через «Скайп». Зранку зателефонує – Хасан уже прокинувся, Свєті каву готує і з майбутньою тещею говорить тихенько, щоб коханої не розбудити.

– Але через рік роботи бізнес у Тбілісі не пішов. Хасан із сином вирішив повертатися. Мені теж сказав їхати додому, бо в Іраку війна. А я на той час була на… сьомому місяці вагітності… – при цих словах жінка сором’язливо опускає очі.

Хвилювань і сліз тоді було – словами не передати. Через дипломатичні заборони Хасан не міг переїхати в Україну. Тож, аби хоч якось заспокоїти кохану, вони зареєстрували у Тбілісі шлюб і розлетілися у протилежні напрямки.

Любив доньку понад усе

Що таке приїхати в село вагітною без чоловіка, скільки пліток через це пережити – можемо тільки здогадуватися. Добре, хоч батьки підтримували Світлану. Та й Хасан для коханої не скупився: дарував дорогі речі, висилав гроші, щодня спілкувався через інтернет. Коли йому сказали, що Свєтин менший брат має женитися, то зять відповів: «Замовляйте в Ковелі найдорожчий ресторан – витрати беру на себе».

А коли Світлана врешті подарувала чоловікові доньку Марту, записану під прізвищем Абд, щасливий тато правдами й неправдами добився візи в Україну. Спочатку – на 30 днів. А потім, у зв’язку з народженням дитини, продовжив ще на 15 діб.

– Йому тут дуже незвично було, – сміються жінки, пригадуючи, як власник мережі ресторанів і магазинів побутової техніки опинився в Поворську Ковельського р-ну. І йдеться не лише за відмінності харчування, ментальності, манери одягатися. Можемо уявити вираз обличчя іноземця, коли він уперше зайшов у сільський вуличний туалет.

Але Хасан поводився по-простому. Сам готував їсти. По продукти їздив до супермаркетів Ковеля. Дуже шкодував тещу-ровесницю, яка тяжко працює. Просив, аби продавала корову та коня. І сказав, що найме їй домогосподарку, яка б у хаті прибирала.

Побачивши, в яких умовах живуть Світлана і маленька донечка, Хасан іще більше став допомагати родині. А забрати їх до себе не міг, пояснюючи тим, що в Іраку – війна.

Один раз хіромант угадав. Що ж далі?..

Втім історія любові, що так гарно починалася, із часом стала згасати. Чоловік усе рідше виходив на зв’язок із дружиною та донькою. Потім узагалі зник. Світлана вийшла на контакт із його сестрами, а ті пояснили: Хасан поїхав розпочинати бізнес у Японії та, видно, дуже зайнятий. Родички просили переслати фотографії маленької Марти. Втім, ображена вчинком чоловіка, Світлана вирішила розірвати будь-які стосунки з його родиною. Жінка не схотіла приймати жодної допомоги від Абдів, аби потім це не виявилося підставою забрати багатіям маленьку Марту.

– Щоб дати доньці все необхідне, в селі не заробиш грошей. Тому, коли нашій Мартусі виповнилося два з половиною роки, Свєта почала їздити на закордонні заробітки, а я няньчила внучку,  – розповідає Лілія Романівна. – Оскільки Свєта дуже гарно готує, розуміється на арабській кухні та англійською розмовляє, як ото ми з вами українською, то її запрошують у ресторани різних країн.

Протягом чотирьох років Світлана працювала в Об’єднаних Арабських Еміратах, на Кіпрі, в Лівані, Омані, Таїланді. Зараз через пандемію неможливо вилетіти за кордон. Але власники ресторанів уже кличуть, пропонуючи хорошу зарплатню. А ще ж тамтешні відвідувачі не скупляться на чайові. В Еміратах, наприклад, Свєта дуже смачно приготувала страву східної кухні, відвідувач її покликав і нагородив ста доларами за старання. Уявляєте?..

Побиватися за зрадником Хасаном Світлана не збирається. Каже, тепер живе заради доньки і працює, аби дати своїй дитині належну освіту та краще життя. Звикла по 12 – 16 годин працювати за кордоном, Світлана й у Поворську не сидить склавши руки. Усе літо ходила на чорниці. Потім збирала у фермера малину. І як тільки відкриються кордони, знову полетить в котрусь із екзотичних країн.

Що ж до особистого життя, то в грудні 2020-го жінка домоглася офіційного розлучення з Хасаном Абдом. А знайти достойного чоловіка молодій та красивій українці не складе ніяких труднощів. Тим паче – в епоху інтернету. Не дарма ж колись хіромант прочитав по лініях руки, що Світлана двічі виходитиме заміж і матиме двох дітей…

Оксана Бубенщикова

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Читайте також
Все про: кохання, Життя, ковель, київ
В тему

Останні матеріали