Війна на Сході змінила життя багатьох українців. Особливо місцевих жителів Донеччини та Луганщини, а також тих бійців, які, ризикуючи власним життям, відстоювали мир і спокій в Україні. А після повернення «звідти» починали нове життя. Серед таких – і Олександр Доброжанський, в минулому – одесит, а сьогодні – житель села Кудрявка, що в Одеській області, який став успішним сироваром.
Про це йдеться у газеті "Твій вибір".
– Розкажіть трішки про те, що поділило ваше життя на «до» і «після»?
– Я працював в багатьох сферах: в медицині, в торгівлі. Отримав ступінь кандидата наук з економіки. Був маркетинг-директором компанії, працював топ-менеджером. Разом із сином був у Києві на Майдані. 19 січня його поранили на Грушевського. Коли розпочалася війна, стало відомо, що Росія готується до вторгнення. Пригадую, ділові партнери із Севастополя повідомили, що на рейді міста стоять російські десантні кораблі з морською піхотою. До Одеси їм чотири з половиною години ходу.
Згодом з’явилася інформація про те, що в Придністров’ї також є російська армія, яка до Одеси може дістатися буквально за три-чотири години. Це був дуже напружений час, усі говорили, що Росія готується до нападу. Тож я негайно відправив сім’ю і батьків у село, а сам подався в батальйон добровольців. Воював у Пісках, пройшов Дебальцеве і Донецький аеропорт. Після поранення став інструктором у навчальному центрі Академії Збройних сил України у Вінницькій області.
– А чому опісля вирішили стати сироваром?
– До війни я мріяв про те, щоб здати в оренду житло в Одесі і поїхати жити в Камбоджу. Однак під час війни переглянув свої погляди на життя і багато що переосмислив. Чітко зрозумів, що хочу жити і працювати в Україні. І навіть більше – в селі. Тож, коли в 2016 році повернувся з зону АТО, почав шукати варіант щодо того, чим можна займатися в селі. Хотілося, щоб і справа була цікавою, і при цьому приносила дохід. Розглядав різні варіанти, однак згодом звернув увагу на те, що в нашому селі багато людей тримають корів. Тому недороге молоко. Обмізкувавши це, вирішив налагодити виробництво сиру. І переїхав у село Кудрявка, що за 150 кілометрів від обласного центру.
– Де навчалися цій справі?
– Спершу шукав різні рецепти в інтернеті. Цікавився технологією сироваріння і постійно експериментував. Витратив на це весь рік. Не скажу, що сир виходив поганим, – ні, ми залюбки його їли. Однак це не була та якість, яку я хотів і яка повинна бути. Бо твердо вирішив: пропонуватиму сири покупцям лише тоді, коли їхня якість буде найвищою. Згодом дізнався про те, що мій хороший знайомий мешкає у Швейцарії, і влаштувався працівником на одну із ферм в Альпах. Там і дізнався про всі хитрощі сироваріння, за якими в долині Грюйер сир готують вже 800 років. І коли повернувся додому, то продовжив справу. До речі, всю роботу виконуємо лише вручну. Продукт тоді значно смачніший.
– Хто Вам допомагає і які сири пропонуєте покупцям сьогодні?
– Допомагають дружина, племінник і товариш зі своїм сином. За добу переробляємо 400 літрів молока. З нами живе і донька Маша, однак її для робіт на сироварні я залучаю рідко. Молоко купуємо в місцевих жителів. Сьогодні в нашому асортименті вісім видів сирів, зокрема три тверді і чотири з пліснявою. Один виготовляємо за власним рецептом, а інші є аналогами відомих європейських брендів. Приміром, сир «Грюйер» ми назвали «Ліхтенфельд», «Емманталь» – «Монбланом». Адже оригінальні назви захищені законом. До речі, я використовую екологічно чисту технологію захисту головки сиру – альпійську. Тобто не парафін або віск, як це зазвичай роблять, захисну кірку на поверхні твердих сирів формує спеціальний грибок. Дозрівання сирів – справа не одного дня і навіть місяця. Є сири, які лежать в спеціальному приміщенні три місяці, а є й такі, що по вісім. Для кожного сорту – свій час дозрівання. Звісно, це продовжує строк обороту вкладених грошей, однак дозволяє створити справжній крафтовий сир.
– Як вибрати якісний сир?
– Відверто кажучи, важко дати відповідь. Адже сьогодні технології смакових добавок досягли таких результатів і такого вдосконалення, що, мабуть, і мене можна обманути. Такі смакові добавки активно використовують при виробництві ковбас, м’ясних, копчених виробів, і тому раджу купляти в того виробника, який готує все на совість.
– Кажуть, що кожен сорт сиру має свою історію.
– Звісно! Приміром, є сорти, витримані в червоному і білому винах. Існує легенда, що ці сири з’явилися під час Першої світової війни. Італійці на захоплених австро-угорцями територіях почали ховати сир. Причому частину головок, які вже не було куди ховати, поклали у виноградну брагу. Сир «Камбоцола» створений в кінці минулого століття баварськими сироварами і є результатом поєднання двох сортів делікатесних сирів «Камамбер» і «Горгонцола». Зовні і за смаковими якостями сир «Камбозола» нагадує «Камамбер», однак завдяки вкрапленням блакитної цвілі має насиченіший і гостріший смак. Цей сир поєднує в собі і білу, і голубу плісняву, і технологія його виготовлення дуже складна. Виготовляти його я вчився найдовше.
– Що для Ває щастя?
– Щастя – коли усі здорові. Усі разом. Приміром, наш син Женя зараз в армії – в окремому розвідувальному батальйоні. Тож коли він вдома – це щастя. Я мрію про той день, коли в Україні настане мир, і це також буде щастям.
Ксенія Фірковська
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
