Мальовниче село Зелене, що на Івано-Франківщині, знають не лише в Україні, але й далеко за її межами. А все завдяки сільській жіночці, яка перетворила свою оселю на музей вишивки. 15 років тому у Василини Янушевської-Шкрібляк з’явилася ідея створити це диво.
– Я вміла вишивати вже у п’ять років, – розповідає заслужена майстриня України. – Тож рідні жартують, кажучи, що я народилася з голкою в руках. І так люблю цю справу, що працюю по господарству і думаю: «От би піти трохи повишивати». Пригадую, коли з’явилася ідея створити музей, то в селі з мене відверто сміялися – мовляв, хто ж сюди буде приїжджати, кому це потрібно. А тепер хвалять, що не зупинилася на шляху до мрії.
У скарбниці майстрині – понад 50 картин і майже 500 різних вишивок. Жінка сама придумує візерунки, а тоді малює їх на полотні і вишиває. Нині туристи мають змогу відвідати два готельні будиночки, в яких пані Василина влаштовує справжнісіньке шоу: показує свої роботи, організовує майстеркласи, виконує старовинні пісні, читає вірші. Також проводить дегустацію карпатських страв, які сама ж і готує, а це книші, банош, вареники з бринзою.
Тож до затишної садиби пані Василини їдуть з усіх куточків України, а також були туристи з Італії, Греції, Польщі, США і навіть Сомалі. А пані Ліна – туристка з Естонії – називає господиню мамою і приїжджає по декілька разів на рік. Гостинна бабуся грошей у туристів не вимагає. Бо, мовляв, в одних людей вони є, в інших немає.
–Поставила скриньку, куди ті, хто бажає допомогти музею, можуть покласти гроші, – каже вона. – І знаєте, було якось, що приїхала група більш як із 30 людей. Я біля них напрацювалася дуже, бо ж переодягання, проведення екскурсій, приготування різних смаколиків потребує чимало сил. Коли ж вони поїхали, то виявилося, що поклали в скриньку 70 гривень. І так стало образливо! А було й таке, що приїхали діти, і їхня вчителька дала мені 400 гривень за те, аби я дітям все показала, розповіла. А діти потім ще й поклали мені 600 гривень в скриньку.
Туристи, вражені роботами майстрині, часто просять продати їм щось. Однак пані Василина категорично відмовляється. Мовляв, коли дітей вчила, то продавала, аби якась копійчина була. Нині ж ні.
– Мені скоро йти у засвіти, і я дуже хочу, аби цей музей залишився для Карпат, для нашої Батьківщини, – каже вона. – Нехай їдуть, милуються. До речі, в музей можна навіть заночувати. Пригадую, одного разу до мене приїхало подружжя, в якого не було діток. І я запропонувала парі переночувати на вишитих подушках. І не минуло й року, як подружжязателефонувало і розповіло, що в нього народилася донечка. Відтоді люди, в яких немає дітей, звертаються з проханням дозволити переночувати в музеї. Були тут і екстрасенси. Проводили якесь вимірювання енергетики і казали, що мої роботи аж сифонять позитивом. Особливо вишиті ікони.
До речі, сама пані Василина дуже довго в Бога не вірила. Доти, поки син не захворів на жовтяницю. Медики спершу боролися за його життя, а тоді махнули рукою, мовляв, сенсу продовжувати лікування немає. Бідолашна жінка кинулася молитися. Всю ніч просила в Господа, аби дарував зцілення її дитині, і сталося неможливе – вранці лікар сказав, що син подолав захворювання, і назвав це справжнім дивом.
– Це Господь врятував мою дитину, – зі сльозами на очах ділиться спогадами майстриня. – Однак за якийсь час я забулася про Бога. І тоді захворів тато. Помер брат,і в батька почалася сильна стенокардія. Я знову кинулася молитися. Просила, аби Господь віддав йому мої роки і тато жив. Сталося диво –тато поправився. А я відтоді молюся Богу кожного вечора. Обов’язково хрещу фото дітей, онуків і вишиту карту нашої Батьківщини.
Так сталося, що чоловік пані Василини загинув, коли жінці було 50 років. Разом виховали чотирьох діток, і нині вона має десять онуків. Тож численні фото рідних висять на стінах. На одному з фото –пані Василина з Віктором Ющенком. Він нагородив її срібним орденом заслуженої майстрині України і надбавкою до пенсії.
– Тепер мрію хоч трохи розширити музей. Щоб вишиті картини вже не стояли одна на одній, а на кожній, щоб була бірочка, назва роботи, – каже вона. –Зверталася до влади, але вона не може допомогти.
Тим часом селяни стверджують, що енергійну бабусю, яка створила це диво, потрібно зареєструвати в Книзі рекордів Гіннесса.
– Вона дбає про суспільну справу, – каже ЯнекСойма, який декілька разів приїжджав у музей. – Ні секунди не сидить без діла, все в роботі. І це потрібно належно оцінити.
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
