Ікони з бісеру, які вишиває Степан Григорцев, приваблюють з першого погляду. Від них наче струменять світло, тепло і радість. Зрештою, як і від самого майстра, який, попри проблеми зі здоров’ям, дарує людям радість.
– Я народився і мешкаю в селі Солуків, що в Івано-Франківській області, – розповідає 25-річний юнак. – Нас у батьків п’ятеро, і я –наймолодший. Батько працював сторожем у школі, а мама займалася вихованням дітей. Вони і сьогодні, попри вік, багато працюють, тримають господарку. З дитинства дуже люблю малювати. Пригадую, коли мама їхала в місто, то не просив ні солодощів, ні чогось іншого, а лише щоб привезла нову розмальовку.
– Синочок змалку тягнувся до фломастерів та олівців, – каже мама хлопця. – Зрештою, у нас усі діти творчі – найстарший син закінчив художнє училище, займається різьбою по дереву. Біда лише, що змалку дуже хворобливий. Через проблеми зі здоров’ям Степанко до п’яти років взагалі не ходив. А згодом його стан почав швидко поліпшуватися, що в шість років пішов до першого класу.
До школи йшов залюбки, радів спілкуванню з дітками. Та одного дня в нашу оселю прийшла біда – в школі був відкритий урок, на який прийшли керівництво, педагоги з інших шкіл. Як потім нам розповіли лікарі, мій син, і так слабкий від народження, мабуть, перехвилювався, злякався, і коли прийшов додому, то йому стало дуже погано.
Батьки кинулися до лікарів. Проте вони не відразу встановили правильний діагноз. Спершу казали, що це «чорна хвороба», як в народі називають епілепсію. І лише коли мама повезла дитину до Києва, то тамтешні медики діагностували гідроцефалію, тобто скупчення води біля головного мозку. Подолати цю страшну хворобу можна, однак для цього потрібно провести операцію, ціна якої для сільської родини просто космічна. Також це дуже ризиковане хірургічне втручання, наслідки якого важко однозначно спрогнозувати.
– Також сину категорично протипоказана будь-яка фізична робота, – каже мама. – Та хіба ж він слухається? Жаліючи нас із батьком, хоче нам допомогти, тому при будь-якій нагоді йде щось робити. Також він працює промоутером. На жаль, хвороба бере своє – якщо до 20 років у нього зір був вищим ніж 100 відсотків і він на прийомі в окуліста бачив літери, які написані нижче від червоної лінії, чим неймовірно дивував лікаря, то тепер зір почав падати.
Степан саме закінчував 9 клас, коли одного дня вирішив взяти до рук голку і нитку. Вишивати його навчила мама, яка є славною вишивальницею.
– Моєю першою роботою була маленька подушечка – ясик, на якій я вишив котика, – пригадує юнак. – Вишивання настільки мені сподобалося, що відтоді стало моїм хобі. Згодом друзі подарували мені книгу «Вишивка хрестиком і бісером ікон». І я наважився вишити ікону святителя Миколая, яка тепер висить у нас на кухні.
До цього святого я молюся, аби допоміг мені і піклувався про тих людей, за яких я прошу у молитві. З часом почав продавати свої ікони та картини.
Річ у тім, що я є членом районного центру інвалідів і, коли приїжджаю туди, то часто бачу таких людей, у яких проблем зі здоров’ям набагато більше, ніж у мене, і яким потрібні негайне лікування та допомога.
Тому гроші, зароблені від продажу картин, віддаю для них. Мені інколи кажуть, для чого, мовляв, ти так робиш, адже і сам потребуєш допомоги. Проте я вважаю, що людина насамперед має дбати про тих, кому гірше, аніж їй самій. Труднощі завжди були і будуть, але за будь-яких обставин слід передусім дбати про слабшого.
Приміром, у мене є знайома, з якою ми спілкуємось два роки. І нещодавно стало відомо, що вона дуже серйозно захворіла. Тому зараз дуже хочу хоч трохи допомогти їй. Також до Дня святого Миколая вишиваю сорочки для чотирьох дорослих і одного хлопчика з центру інвалідів. Мені щиро шкода цих людей, і тому хочу зробити їм такі подарунки.
Попри серйозні проблеми зі здоров’ям, Степанко – завзятий мандрівник. Разом зі своїм наставником – священником місцевого храму та друзями він побував у Почаївській лаврі, на озері Святої Анни, в Гошівському монастирі, відвідав монастир на полі Берестечківської битви. Та особливо його вразив історико-меморіальний музей Степана Бандери, що в селі Угринів. Туди хлопець їздить щороку першого січня, в день народження Бандери.
– Саме там я побачив сильних духом людей, які творять нашу історію сьогодні, – розповідає Степан. – Вони бережуть наше минуле і подають гідний приклад для нащадків.
Після закінчення 11 класу юнак вступив до Стрийського художнього училища. Однак не закінчив його, бо хвороба почала прогресувати.
Сьогодні йому потрібні кошти для поїздки до столиці, щоб пройти обстеження, і для подальшого лікування. Степан не здається – нещодавно в Калуші, в музейно-виставковому центрі, відбулася його персональна виставка вишитих картин та ікон, він планує замовити рекламу, аби мати можливість більше продавати своїх виробів. Він з усіх сил прагне допомогти і рідним, і друзям. Тож підтримаймо всі разом і його.
Усі, хто хоче допомогти Степану придбати його картини, просимо звернутися за номером: 096 45 44 758.
БІЛЬШЕ ПРО ВІДОМИХ ТА ЦІКАВИХ ЛЮДЕЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ» В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!
Ксенія Фірковська
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
