22 Квітня 2020
Новини

Вражаючі історії українців, які перемогли COVID-19

Вражаючі історії українців, які перемогли COVID-19

В Україні є сотні людей, що захворіли на коронавірус, але змогли подолати цю хворобу, яку назвали світовою пандемією.

Що означає стати одним з тих, хто хворий на COVID-19, як факт зараження змінює світогляд і відносини з навколишнім світом? Про це НВ поговорив з п’ятьма українцями, які пройшли через коронавірус і одужали.

Руслан Горбенко, народний депутат від партії Слуга народу, 41 рік, Київ

Я заразився, бо не знав тоді, яким шляхом поширюється вірус. Однієї маски було недостатньо, необхідно було також використовувати рукавички й окуляри. Упевнений на 100%, що вірус потрапив на руки, а потім в область очей через дотик.

Перечитуючи всі симптоми в інтернеті, 21 березня в обід я вже — без усіляких тестів — не сумнівався, що хворий. Флюорографія підтвердила здогадки.

У момент усвідомлення власної хвороби я подумав про сім'ю і попередив усіх, з ким спілкувався. Але оскільки моя сім'я дотримувалася карантину, то коло спілкування було дуже обмежене.

Самопочуття у мене на той момент було таке, що я несерйозно поставився до хвороби, впевнений, що ліки допоможуть.

Але хвороба протікала по-різному: від середньої складності до важкої і назад.

Складно було в ті п’ять днів, коли я не розумів, ліки допомагають чи, можливо, шкодять. Медикаментозне лікування мені міняли тричі. імунітет «стерся» за три дні, кисню в крові не вистачало, температура не збивалася.

Всі родичі дуже переживали. Сім'я пішла на повний, закритий карантин.

Коли пішов на поправку, відчув вдячність до лікарів, які мене лікували. Та й узагалі, у нас професійні медпрацівники, тільки з ганебними зарплатами.

У момент лікування я спостерігав, як країна готується до карантину, яких заходів вживає президент, уряд і ВР. Оскільки я переселенець з Луганська, мені ця ситуація нагадала 2014-2015 роки, коли країна усіма силами ліпила українську армію. Так і зараз, ми, всі громадяни України, допомагаємо медицині.

Я хочу сказати всім жителям країни: поставтеся до цього вірусу серйозніше, вживайте всі запобіжні заходи. Можливо, молоді люди, здебільшого, перемагають хворобу, але треба думати і про близьких, про батьків, про оточуючих. Усі жорсткості режиму, на які йдуть уряд і МВС, вони пов’язані з нашою ментальністю: «мене точно пронесе».

Бережімо наших лікарів і весь медперсонал і не біжімо у звичайні поліклініки по медичну допомогу, заражаючи там усіх. Потрібно звертатися тільки в спеціалізовані опорні медустанови.

Важка хвороба дає можливість переосмислити всі цінності: від «написання заповіту — це не про мене» до радості зустрічей з близькими.

Яна Лаурінайчуте, модель, переможниця конкурсу Королева України-2018, 29 років, Київ

Конкретної відповіді на питання «де заразилася?» я не маю. На початку березня відвідувала з подругами Лондон: я захворіла, вони — ні. Я могла взятися за якусь ручку, за яку до цього трималася хвора людина, ніс почухала, а вони не почухали.
Я вже після хвороби зрозуміла, як часто людина торкається пальцями до обличчя, тому рукавички і маска в період пандемії просто необхідні. 10 березня я повернулася в Україну, а в ніч на 12 березня відчула, що захворіла: піднялася температура, дерло горло. Я прокинулася о шостій ранку від того, що у мене була температура 38 з чимось.
Поїхала в приватну клініку Євролаб і зробила експрес-тест. Тоді ще ніхто не знав, що тести з крові малоінформативні. Загалом, мені зробили цей тест, він був негативний. Мене заспокоїли, сказали: «Точно не коронавірус, не переживайте». Мій лікар проконсультував, що потрібно робити: пити якомога більше рідини, вітамін С і так далі. Три дні була вдома, не виходила нікуди, лікувалася. Температура впала до 36,6 оС.
Кашель ще зберігався, але я подумала: раз все вже йде, значить, це ГРЗ. Через день — бац, 38 оС! Мені лікар сказав: треба робити рентген. Результат: двостороннє запалення легенів. Тут вже мені сказали (найімовірніше, це було в клініці Борис), що у них немає спеціальних тестів. У звичайній інфекційній лікарні мені зробили експрес-тест — знову негативний. Наступного дня взяли вже ПЛР і ввечері сказали: «Так, це коронавірус».

У мене була інфекційна двостороння пневмонія, яка, на відміну від звичайної бактеріальної, покриває всі легені, тому захворювання ускладнюється. Хвороба підступна, люди вмирають саме через те, що у них не визначають запалення легенів.

У лікарні перебувала 10 днів. У мене за фактом була легка форма захворювання, тому відпустили додому на самоізоляцію. Зробили ще тести в самій лікарні — з позитивним результатом.

У ті дні в мені прокинулися всілякі страхи, передусім — смерті. Коли я бачила очі лікарів, які не знають, що зі мною робити, повністю переоцінила своє життя.

У такій ситуації починаєш боротися з усіма страхами, цінувати своє здоров’я і здоров’я близьких. Їх хочеться одразу ж захистити і одночасно всіх побачити. Хвороба — це якесь переродження.

Валерій Тимощук, пастор протестантської церкви, 59 років, Київ

13 березня я зустрічав в аеропорту сина з Австрії. І якраз збіглося, що в цей час прилетіли рейси з Італії і Франції. Повз проходило багато людей, можливо, так я і заразився.

Через день у сімейному колі ми дивилися відомий фільм Зараза і мені буквально після нього стало зле — ломило все тіло. Тоді я не міг зрозуміти, як таке могло статися: я, праведна людина, живу християнським життям, і ось трапилася така напасть. Я думав, що не міг захворіти, тому що ангели Божі мене захищають. Тиждень я намагався боротися із захворюванням, не приймав його і молився, піднялася температура. Її начебто вдалося збити, мені полегшало, але через день знову піднялася — вже 39,9 оС.

Як потім виявилося, це була двостороння пневмонія. До речі, до цього син зробив такий експеримент: дав мені понюхати жіночі парфуми. І я нічого не відчув — нюх пропав. А це одна з ознак зараження СOVID-19.

У той момент я здався: викликали швидку і мене направили в реанімацію. Зробили експрес-тест — результат негативний, хоча потім зробили ПЛР-тест — і зараження підтвердилося. Мене поклали в спеціальний бокс, поставили катетер. Цілодобово вливали ліки, капали, кололи. Те, що відбувалося, я пам’ятаю як у розпливчастому сні. Становище ускладнювалося безліччю моїх хронічних хвороб: діабет, високий тиск.

Звичайно, як людина праведна, я запитував: чому це відбувається? І Бог мені показав, що я йшов на компроміс зі своєю совістю там, де можна було боротися. Десь у фільмі погану сцену подивився, десь ще щось. Все це дано нам, щоб ми переосмислили себе, подивилися на себе з боку — такі ми хороші, чи маємо вади?

Я думаю, що ця хвороба допомагає переоцінити ставлення до свого тіла: як ми його запускаємо, чим шкодимо, як нехтуємо своєю плоттю, не дбаємо про неї.

Я почав записувати свої відчуття і зрозумів, що став погано бачити через хворобу. Помітив і симптоми тремору — руки трусилися. Трохи пізніше мені стало легше, і на 12-й день мене перевели з боксу в загальну палату — там вся стіна була в грибку. Але щоб ви розуміли всю серйозність становища, я майже не спав 12 днів: закриваю очі, а у мене тіло затікає, і я прокидаюся. Але коли ми проходили коридором, я подивився у вікна боксів — що там діється: люди були в ще гіршому стані, ніж у мене!

До нас у палату перевели 78-річного чоловіка, він був з дружиною в одній реанімації через переповненість. Люди думають, що немає ніякого вірусу, що все це вигадки, а лікарні всі заповнені. Нам потрібно молитися за лікарів, тому що вже тисяча медиків заразилася.

В один момент я зрозумів, що зцілився. Знайомий пастор хотів їхати до мене, щоб молитися разом, але я сказав, що вже не потрібно — Бог зцілив мене, тому що було принесено замісну жертву Христа. Звісно, велику роль відіграло лікування, але погодьтеся, що без віри людині набагато важче переносити такі труднощі. Я залишився живий. Хіба це не диво?

Загалом я був у лікарні 17 діб.

Наталія Несвіт, громадська діячка, 41 рік, Черкаси

Не можу відповісти однозначно, як заразилася, бо не було особливих передумов. 18 березня у мене з’явилися симптоми, як у звичайного ГРВІ. Я навіть подумати не могла, що це коронавірус.
Я працюю у благодійній організації з такими групами населення, як ВІЛ-позитивні і люди, які перехворіли на туберкульоз. У моєму офісі з січня перехворіли майже всі співробітники, у двох дітей працівників була пневмонія. Я б і не пішла здавати тест, якби друзі не змусили це зробити
.
У мене боліло горло, потім потік ніс. Тобто проявилося те, чого при коронавірусі не має бути. А кашлю не було, по суті. Якісь особливі прояви були, але в не дуже складній формі: тиск у грудях, слабкість. Протягом трьох тижнів у мене трималася субфебрильна температура 37,2 оС.
На прийомі у лікаря, коли я пояснила свої симптоми, той сказав: «Ймовірно, це ГРВІ». Коли пізніше виявилося, що у мене СOVID-19, навіть лікарі здивувалися.
Я переживала за моїх близьких, тому згадувала, з ким спілкувалася. Мені треба було швидко довести до відома всіх, пояснити їхні подальші дії: вони повинні ізолюватися, звернутися до сімейного лікаря. Було трошки страшно: як вони відреагують? Але реакція моїх близьких і родичів була нормальною, адекватною. Вони казали: «Велике спасибі, що ти подзвонила і попередила».
З мого близького оточення не заразилася жодна людина.
Мене, по суті, ніхто нічим не лікував. Перебувала в самоізоляції, пила багато чаю, полоскала горло, вживала вітамін С — і все. 27 березня здала перший тест, а 8 квітня другий — обидва були негативними.
Я більше 20 років займаюся благодійністю, і у мене завжди було серце відкрите, сприйнятливе до чужого болю. І завжди хотілося змінити цей світ на краще. Тому коронавірус для мене — чергова перемога. Тепер я можу говорити і допомагати з боку пацієнта, а не людини-теоретика.

Я б порадила людям не панікувати. Якщо є симптоми — обов’язково тримайте зв’язок зі своїм сімейним лікарем. Але не треба з кожного приводу бігти до медиків.

І, звичайно ж, потрібно дотримуватися всіх запобіжних заходів, які рекомендує нам МОЗ і головний санітарний лікар України. Це прості правила, які допомагають тримати себе в правильному стані і не захворіти.

Вадим Какошкін, підприємець, 50 років, Житомир

Я один з перших, хто заразився коронавірусом в Україні, і точно перший офіційно підтверджений хворий у Житомирі. Заразився орієнтовно 12-14 березня в Австрії. Через 3-4 дні у мене з’явилося запаморочення, стало зле. Температура сягнула 38,2 оС. У всьому тілі з’явилася ломота. З першого дня хвороби у мене було червоне горло.

Я звернув увагу, що втратив нюх і не відчуваю смаку їжі. Весь час хвороби у мене була божевільна спрага. В один із днів я випив більше 6 л води. З’явилося здавлювання в грудях і жар. Кашлю практично не було протягом усієї хвороби. Пневмонія починалася, але вона не розвинулася до загрозливого стану.

18 березня мене госпіталізували. Перший експрес-тест: голка в палець, кров, 10-15 хвилин — результат негативний. Другий — ПЛР: мазки з носа і з рота. На вечір результат — коронавірус.

Цікаво, що в першій міській лікарні Житомира за експрес-тест (нагадаю, він у мене був негативний) з мене хотіли взяти 500 грн і 250 грн благодійного внеску. Оскільки експрес-тести були закуплені за бюджетні гроші, платити я відмовився.

Одразу ж під час госпіталізації мені виписали рецепт на ліки. Вони мені обійшлися в 388 грн. Там були антибіотики, хлорофіліпт і ще дещо. Загалом на лікування я витратив 1.400 грн.

Головне, що змінила в мені ця хвороба, — я почав краще ставитися до людей. Хоча з боку влади, чиновників, зокрема і від медицини, я отримав дуже багато негативних емоцій: на мене тиснули, звинувачували в тому, чого насправді не було, і ставилися до мене спершу як до прокаженого. Але водночас завдяки своєму блогу в Facebook, в якому я розповів про хворобу, я познайомився з величезною кількістю добрих, чуйних і розумних співрозмовників. Вони підтримали мене і повернули віру в людей.

Поет Йосип Бродський якось сказав: «Якщо світ вже врятувати неможливо, врятуймо хоча б окрему людину». Напевно, ось це про мене.

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Все про: Україна, коронавірус, хвороби, епідемія
В тему