18 Березня 2020
Новини

Навіщо в поминальну суботу несуть коливо і як молитва змінює потойбічне життя небіжчика

Навіщо в поминальну суботу несуть коливо і як молитва змінює потойбічне життя небіжчика

У період Великого посту – аж три поминальні суботи. Свята Церква вчить, що після земного життя настає інше, загробне. Але душі після виходу з тіла вже не можуть нічим собі допомогти. Вони вже не мають можливості ані покаятися, ані що-небудь зробити ради полегшення своєї участі.

Тож, аби полегшити муки грішників у пеклі чи й повністю звільнити їхню душу від гріха, живі повинні молитися за покійних, давати милостиню та приносити безкровну жертву, Євхаристію (Причастя) – а виконати останнє можна лише під час поминальної служби, – розповідає кандидат богословських наук, викладач Львівської православної богословської академії протоієрей Іван Голуб, йдеться у публікації в газеті «Твій вибір».

 – Отче Іване, як давно існують поминальні служби та для чого їх проводять?

– Традиція вшанування померлих існувала ще в часи Старого Завіту. А ті молитви за померлих, які промовляємо нині, складалися і створювалися від перших днів існування Святої церкви, тобто від часів діяння апостолів – учнів Христових.

– Тобто молитвою за покійного живі можуть змінити його долю там, у позагробному житті?

– Авжеж. На підтвердження цієї тези наведу слова преподобного Марка Ефеського: «Церква Божа (…) всім у вірі покійним, хоча б вони і були найбільшими грішниками, вимолює у Бога полегшення як у загальних, так і приватних молитвах про них... Коли ж і щодо таких (великих грішників) молитви і моління Церкви мають силу, то наскільки більше молитви за середніх (тобто менших грішників) принесуть їм велику користь: або повністю відновлять їх у лику праведних (…), або дадуть полегшення від скорбот і зведуть до кращих надій».

Крім того, молитва за померлого допомагає рідним та друзям легше перенести біль утрати, відчути, що людина не пішла від нас назавжди, а продовжує жити в іншому вимірі, іншому, нам не баченому світі, до якого кожен із нас колись прийде.

Протоієрей Іван Голуб
Протоієрей Іван Голуб

– А чи є різниця молитися вдома і в церкві?

– Удома молитися за померлого, звісно, треба. Та коли ми хочемо, аби померлому швидше відпустилися гріхи, вчинені за земного життя, то саме Свята Літургія найкраще в цьому допоможе. «На ній у жертву Богові за гріхи людські приноситься дорогоцінна Кров Господа нашого Ісуса Христа, яка очищає живих і померлих від усякого гріха» (Ін. 1.7). Саме для цього наприкінці Божественної Літургії часточки просфори, вийняті на проскомидії (першій частині літургії) як за живих, так і за померлих, всипають у Святу Чашу, де вони з’єднуються із Святими Дарами – Тілом і Кров?ю Христовою.

У цю мить душі, за яких приносилась безкровна жертва, омиваються від гріхів, і ці гріхи милосердям Божим прощаються, а душа отримує полегшення. Ось чому священник, всипаючи благословенні часточки просфори у Святу Чашу, промовляє: «Омий, Господи, гріхи тих, що тут поминалися, Кров’ю Твоєю Чесною і молитвами святих Твоїх».

– Зважаючи на віру в позагробне життя, похорон варто сприймати як перехід людини (а точніше – її душі) в інший світ?

– Саме так. І відповідно до цього вірування відбувається ритуал поховання небіжчика. Приміром, обмивання тіла водою здійснюється, аби покійний постав перед Богом у чистоті та непорочності. Для цієї важливої миті його одягають у святковий одяг, кроплять свяченою водою.

Ікону або хрест кладуть небіжчику в руки на знак того, що померла людина вірувала у Христа, розп’ятого на хресті ради її ж спасіння та вічного життя.

– Тож і труну задля цього оздоблюють світлою тканиною, і покійного покривають світлими «пеленами»?

– Так, білий саван, яким при покладенні померлих покривають труну, символізує білі одежі при Хрещенні та є ознакою того, що покійник належав до Православної церкви. Крім того, на чоло померлої людини кладуть вінчик із зображення Спасителя, Богородиці та Іоанна Предтечі. Вінчик символізує той вінець, про який сказав апостол Павло: «А тепер готується мені вінець правди, який дасть мені Господь, праведний Суддя, в той день; і не тільки мені, але і всім, що полюбили явлення Його» (2 Тим. 4.8).

– А з якою метою біля гробу запалюють свічі та читають Псалтир?

– Свічі символізують перехід померлого у Царство істинного світла. Псалтир читається і служиться парастас (заупокійна всенічна), аби полегшити долю душі у перші хвилини перебування поза тілом. Ладан – це хвала Богові. А квіти померлому несуть, таким чином бажаючи йому, аби його душа потрапила в Едем, у райський сад.

– Чи обов’язково цілувати покійного? Особливо якщо він не є близьким родичем?

– Для родичів і близьких, для яких відхід у вічність дорогої та рідної людини – величезна особиста втрата, цілувати покійника є звичним, природним. Однак у деяких регіонах є традиція, що цілувати покійника має кожен, хто прийшов на похорон. Чи до вподоби вона дітям, молоді, тим, хто боїться покійників? Для психічно здорових людей практика цілувати покійного виглядає, м’яко кажучи, дивною.

Тому більш прийнятним є поцілунок у хрест чи ікону, що вкладають у руку небіжчику, а також у вінчик на лобі. Це останнє цілування знаменує вічний союз живих і померлих, які разом вірують у Христа. До речі, кидання кожним, хто прийшов на похорон, по грудці землі у могилу теж має символічний зміст і знаменує знак покори Божого присуду: «У поті лиця твого будеш їсти хліб, доки не повернешся в землю, з якої ти взятий» (Бут. 3. 19).

– Наші предки на могилі встановлювали виключно хрести. Нині ж бачимо найрізноманітніші надгробки. Як правильно?

– Хрест над могилою християнина – це мовчазний проповідник блаженного безсмертя і воскресіння. Він знаменує віру християн у те, що тіло спочилого перебуває тут на землі, а душа – на небі, і що під хрестом – насіння, яке виросте для вічного життя в Царстві Божому. Тому символ хреста неодмінно повинен бути присутнім на могилі.

– А для чого на похорон та поминальні служби готується коливо та приносяться хлібини?

– Зварені зерна колива символізують завершення життя, яке, потрапивши в землю, відроджується у вигляді нової рослини. Тобто зерно є символом вічного життя. Цукор чи мед, які додаються в коливо, – це зичення покійному солодкого життя в Царстві Небесному.

Святитель Симеон Солунський із цього приводу писав: «Ми приносимо Богу насіння з іншими різними плодами, висловлюючи тим, що і людина, як насіння, як плід із землі, покладається в землю, як пшениця, знову повстане Божественною силою і, як би вмерши, буде приведена до Христа живою і досконалою. Як найменше насіння, поховане в землі, зростає згодом і приносить рясний, зрілий і досконалий плід, так і людина, що через смерть відається землі, знову повстане».

А хлібини під час панахиди – це та милостиня, та пожертва, яку приносить вірянин до церкви. ЦІ хлібини священнослужителі роздають після панахиди всім нужденним, а ті моляться за упокій спочилого раба Божого, прощення йому всіх гріхів і життя у Царстві Небесному.

Спілкувалася Оксана Бубенщикова

БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ»  В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Читайте також
Все про: традиції, релігія, церква
В тему