Виконуюча обов'язки міністра охорони здоров'я Уляна Супрун розповіла про подвиг найвидатнішого лікаря, за версією британців, Джона Сноу.
Про це йдеться в дописі на її сторінці в соціальній мережі Facebook.
«Мислити нестандартно, діяти незалежно, бути уважним до деталей, проявляти ініціативу, шукати істину, навіть якщо доводиться йти проти більшості — тільки так можна розв‘язувати складні питання громадського здоров‘я вперше.
Яскравий приклад такої звитяги — Джон Сноу. Найвидатніший лікар за версією британців. Завдяки науковому, майже детективному підходу доктора Сноу стало ясно, що збудник холери передається через воду. Саме тому вдалося зупинити епідемію холери в Лондоні.
Сьогодні район Сохо в Лондоні — це бари. Колись в Західному Лондоні жили звичайні люди, працювали броварні та заводи. Наприкінці спекотного літа 1854 року за один вечір в Сохо вибухнула епідемія холери: в радіусі кількох кварталів захворіло 56 людей, за добу кількість хворих більше, ніж подвоїлася. Смерті сягали сотень, а люди тікали із Сохо.
В ті часи вважали, що холера передається через «міазми» — погане повітря. Всі, крім лікаря Джона Сноу. Старший із дев‘яти дітей в робітничій родині, вундеркінд Джон Сноу в 14 років потрапив на медичне стажування в шахтарське містечко, де став свідком епідемії холери. Згодом він отримав справжню медичну освіту та видав есей, де припускав, що холера передається не через повітря, а перорально — через рот. Після цієї роботи доктора Сноу колеги мали за дивака. Але черговий спалах епідемії дав нагоду Джону Сноу перевірити свої припущення.
Доктор поїхав у Сохо, в той квартал, де сталися перші смерті — на сумнозвісне перехрестя Кембриджської та Широкої вулиць (в оригіналі вони називаються Cambrige and Broad streets). Там, як і в багатьох районах сучасного Києва, була помпа, якою люди качали питну воду. Все, наче б то, гаразд із помпою, і дещо засмучений тим, що гіпотеза про роль питної води у поширенні холери не знайшла підтвердження поки, Джон Сноу рушив до контори з реєстрації смертей.
Там зрада продовжилася. Доктор Сноу сумлінно наніс всі адреси людей, що померли, на мапу, у сподіванні побачити кластер. Але підтвердження гіпотези також не відбулося. Біля перехрестя Кембриджської та Широкої панувало громадське здоров‘я. На заводі, де працювало близько 500 людей, померло лише п‘ятеро. Після цього Джон Сноу став ходити по домівках та спілкуватися із родичами померлих.
Що ж з‘ясувалося? У заводу була власна криниця, і вони переважно пили звідти, а не з помпи на перехресті. Броварня взагалі водою гребувала, і вони пили виключно власне пиво. Можна було би звалити все на помпу, але ж лишатися ще два випадки, які муляли очі. Двоє людей, що жили в передмістях: якомусь Гемпстиді та Іслінґтоні, захворіли і померли під час епідемії. Де вони, де Кембрідж/Широка? Джон Сноу сів у кеб, і рушив на пошуки істини.
В Гемпстиді йому сказали, що покійна пані не любила місцеву воду, тож замовляли з Лондону, з перехрестя на Кембриджській та Широкій. А того дня, коли пані скосила холера, до них приходила її племінниця, з Іслінгтону, попила води і згодом померла через холеру.
Все зійшлося. Причиною спалаху холери була клята помпа на перехресті. Доктор Сноу доповів свої результати на опікунській Раді при парафії святого Якова, і вчені мужі зробили напрочуд ефективну річ: вийняли із водокачки ручку. Більше випадків холери не було. Згодом ту криницю розкопали та з’ясували, що каналізація просочувалася у питну воду. Недостатньо, щоб вода стала неприємною, але достатньо, щоб пропустити ще невідомого і не визнаного збудника холери.
Так, в інфекційну, «отруйну» природу холери досі не вірили. Тож Джон Сноу і далі старанно працював звичайним лікарем, розробляв анестезію на основі хлороформу та ефіру, та помер у віці 45 років від наслідків інсульту. Лише після смерті його головний опонент визнав теорію щодо інфекційності холери, а ще пізніше, у 1883 році, німецький бактеріолог Роберт Кох виділив холерну паличку Vibrio cholerae. Епідемії холери в Європі припинилися після запровадження в містах безпечної системи водопостачання.
Відтоді доктора Сноу за дивака не мали. У 2003 році британські лікарі визнали його найвидатнішим лікарем всіх часів. Так наполегливість і принциповість рушать прогрес, а також допомагають боротися з «білими ходоками».
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
