На патріотичних стендах – філологічні ляпи і тільки цінник у буфеті стабільно недоторканний!
Щодня дивитися на наших нардепів із екрана телевізора – це одне. А от на власні очі побачити «святая святих» – це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці. А чому саме – я побачила під час парламентської конференції для регіональних ЗМІ, на яку журналістів нашого видання запросила громадська організація «Інтерньюз–Україна».
Після фокусу Савченко – з гранатами ні на крок!
Зізнатися, хто ні разу не гостював у стінах парламенту, оцінити було що. Для початку – кількість правоохоронців на кожен метр квадратний не лише у приміщенні, а й по всьому периметру довкола Верховної Ради. Люди в камуфляжах чатували всюди: на вулиці та лавочках у сквері, в парку і найближчих до Верховної Ради готелях. Рація на грудях сповіщала їм: скучати далі чи підхопитися і з гумовим кийком мчати на захист «слуг народу». А все тому, що будинок парламенту того дня взяли у щільне кільце водії, які їздять на «євробляхах» і вимагають від нардепів замінити драконівські штрафи на прийнятні для народу умови розмитнення машин.
Ще один спосіб донести голос народу
Щоб і поміж ЗМІ не затесався, бува, якийсь провокатор, журналісти, перш ніж потрапити до «законодавчого храму», проходять три фільтри перевірки, відкривають свої сумки і терпляче чекають, доки нацгвардієць освітить усі речі ліхтариком і оцінить: чи ніякої загрози не несе журналіст українським нардепам.
Хоча надворі літо і верхнім одягом ніхто не гріється, проте в гардеробі перед сесійною залою сидить, на всяк випадок, по декілька жіночок, яким «капає» зарплата з наших податків. Так само скучає на всіх входах і виходах оплачувана з наших податків охорона, а в неї над головою роздруковане попередження: «з гранатами й пістолетами не заходити» (це після фокусу Надії Савченко, яка пронесла вибухівку та зброю).
Ні тобі вибухівки, ні пістолета: скукота…
Перед входом до сесійної зали – стенди про те, як Україна здобувала незалежність, і чи не на кожному – Степан Бандера (ото страшилка для поляків та росіян!). От тільки чи-то боротьба в нас помилкова, а чи російськомовний парламент не вчив у школі української мови. Бо тільки після сміху журналістів апарат Верховної Ради дізнався, що у слові «бороДьба» має писатися «Т,» й поспішив заліпити свій граматичний ляп новим папірчиком.
Ось така вона – бороДьба по-парламентськи
Кому – голосування, а кому – на голу спину полювання
Після цього весь пафос – як водою змило. Звичайні килими. Стандартна метушня. Доки в сесійному залі пікає голосування, в коридорах парламенту роздають коментарі ті з нардепів, яким пощастило мати свій телеканал або бути наближеним до тих, хто володіє телеканалом. Журналістки на високих підборах кокетують із нардепами і підставляють ручку для поцілунків.
Не треба бути фізіогномістом, щоб усе зрозуміти без слів
Хоча є й такі представниці ЗМІ, яким повністю оголена спина поки не принесла бажаних результатів.
Гола спина: невже ніхто не клюне?
Доки прямуємо до сесійної зали, прямо на перилах сходів один із нардепів похапцем підписує документи, які йому турботливо підкладають двоє помічників.
Ось так приймаються стратегічні рішення
Знову фейс-контроль в охорони – і ми в прес-ложі, тобто на балконі сесійної зали. Знизу – гул, метушня, ходіння, сміх. Нардеп із трибуни щось пробує донести до колег-депутатів, але ні мікрофон, ні прохання спікера Парубія нічого не міняють. Стараюся знайти в залі бодай одного нардепа, який би слухав виступаючого. Жодного!
Попри заборону голосувати за себе й за сусідів, половина залу порожня, а на кожному ряді сидить «черговий» депутат, пальчики якого мають встигнути натиснути потрібну кнопку в потрібний час. Усі решта парламентарів десь гуляють, хоча їм за це теж капають гроші з наших податків.
На порожніх рядах – лише чергові депутати
Коли потім ми запитали у голови комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформаційної політики Вікторії Сюмар, чому в сесійному залі стільки прогульників і чому їх за це не карають, пані нардеп зауважила: голосування – це чиста формальність, бо ще до моменту натискання кнопки фракції домовляються, хто кого підтримує і що буде мати за це взамін.
Як-то кажуть, чистої води договорняк.
А от на це саме запитання (про прогульників і їх покарання) представник німецького парламенту Як Менцер щиро сказав: він дещо подивований ситуацією у Верховній Раді. Адже в німецькому Бундестазі ведеться строгий контроль за тим, наскільки якісно депутат виконує роботу, яку йому довірили платники податків. І кожне важливе голосування, пропущене без поважної причини, – це мінус сто євро із зарплати депутата. Якщо врахувати, що важливих голосувань за одне засідання може набратися до шести,то німецький обранець ризикує втратити більш як півтисячі євро лише за день. Так, дивись, недовго й без штанів лишитися. А потім думай, як прозвітувати перед податковою, що за місяць ти не заробив ні копійки, але звідкілясь узяв гроші на проживання, харчування, транспорт і т.д.
У буфеті Верховної Ради цінник – і той недоторканний!
Поспостерігавши з балкона за балаганом унизу, піднімаю очі вгору. «Ну, справжнісіньке тобі НЛО!» – переконуюся, глянувши на величезну круглу люстру під стелею українського парламенту.
Те саме НЛО, яке (за планом Савченко) мало впасти й революційно оновити склад перламенту
А може, справді, у злиденну Україну ці нардепи прилетіли з планети олігархів?
Бо як іще логічно пояснити, що в одній і тій же країні народ живе за пенсію в 1 400 гривень, а спікер Верховної Ради отримує майже 300 тисяч? У місяць!
Як зрозуміти, що народ повинен ледь не цілу мінімальну зарплату викласти за комунальні послуги у квартирі, а слуги народу примудряються будувати особняки за мільйони доларів, купувати машини по 4 мільйони гривень, пересуватися власними літаками і при цьому теж жити на одну зарплату (офіційно)?
Хоча ні! Не все у стінах парламенту – з планети олігархів. У цьому переконуєшся, щойно заходиш у буфет Верховної Ради. Сфотографувати меню та ціни нам, звісно, не дозволяють (нема чого дразнити виборців!). Але якщо врахувати, що в Києві філіжанка кави вартує в середньому 50 гривень, то у Верховній Раді – всього 12, порція гороху із засмажкою – 8 гривень, хоча найскромніший обід у Києві обійдеться не менше ніж у 100 гривень.
Але що це ми про горох (людям же працювати цілий день у закритому приміщенні!). Тому для тих, кого від гороху пучить, – канапки з ікрою та червоною рибою, салати й запечене м?ясо, тістечка та свіжі ягоди.
Ковтнули слинку? Тоді йдемо далі!..
І навіть няня – «на халяву»!
Оскільки вся Верховна Рада цього дня була оточена «євробляхарями», то щоб не потрапити під гнівну руку народу, слуги цього народу покидали стіни парламенту не через парадні двері (ті, що колись зачинилися перед носом Януковича), а через підземні ходи.
Та й щоб нам, журналістам, не дісталося так самого, як того дня дісталося сину Порошенка та депутату-козакові Гаврилюку, то й нашу делегацію пускають підземними ходами. Знову перевірка документів, знову – фейс-контроль, знову заборона фотографувати. Кругом на стінах вказівники: вправо підеш – на таку-то вулицю попадеш, вліво завернеш – в іншу сторону Києва вийдеш.
У парламентських переходах – магазинчики із золотими ручками по пару тисяч гривень за штуку, срібні й позолочені ікони, хрести, жіночі прикраси ручної роботи, ціна яких – від тисячі гривень і вище.
А ось іще одна цікава знахідка – безплатна дитяча кімната, в якій слуги народу можуть залишити своє чадо на годинку-другу. Хоча малюків там зараз нема, няня все одно напоготові і їй, вочевидь, зарплата теж капає з наших податків.
От халепа: знову помилка на стенді!
Але якщо чесно, то особливих розкошів чи виняткової вишуканості я у стінах Верховної Ради не побачила. Навпаки: з екранів телевізора все виглядає куди ефектніше.
Хоча… Як тільки виходиш на вулицю й оцінюєш автівки, якими народні обранці від?їжджають від місця роботи, розумієш: парламент – це так: щоб народ не дразнити. А от якби заглянути всередину маєтків «слуг народу», були би там і золоті унітази, і картини за мільйони доларів, і по десять годинників із діамантами. А на запитання: «Де ж ви стільки грошей заробили», нардепи відповідали б: жінка працює, в лотерею виграв, у спадок передали.
Як би то й нам – землянам-українцям – та перенестися верховнорадівським НЛО на планету олігархів? І завоювати її, вигнавши слуг народу пожити так, як живуть 35 мільйонів українців?..
Оксана Бубенщикова
Фото автора
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
