50-річний доктор психологічних наук Жак Нел, який проживає у Чарльтоні, Манчестер, США, ледь не помер через гру з власним псом.
Одного дня він помітив на руці крихітний поріз після гри зі своїм псом кокер-спанієлем Харві. Рана була неглибокою, тому господар обробив руку антисептиком та забув про неприємність.
Він протягом двох тижнів провадив звичайний спосіб життя, доки не помітив за собою симптоми грипу. Тоді чоловік попросив секретаря скасувати всі записи клієнтів і пішов спати.
«Мені стало жарко і холодно. Я тремтів і не міг зігрітися. Все моє тіло боліло. Я подумав, що це грип, тому пішов спати. Наступного дня я був дуже хворий і збентежений. Моя секретарка почала хвилюватися, адже я навіть не міг зателефонувати.
Я навіть не пам’ятаю, як дзвонив телефон. Я не міг встати, руки не слухалися належним чином, і я з усіх сил намагався говорити.
Саме тоді мені викликали медиків і відвезли у лікарню».
Парамедики помітили у доктора Нела червоні плями на шкірі – симптом сепсису – і відразу ж почали курс антибіотиків і поклали його у лікарню.
Чоловіка доставили у відділення інтенсивної терапії, де ввели у штучну кому.
Люди, які потрапляють у септичний шок, виживають лише у 20%. У випадку доктора Нела його нирки почали відмовляти, ноги стали чорними, коли з’явилася гангрена.
Через чотири місяці після госпіталізації обидві ноги американцеві ампутували по коліна. Він втратив усі пальці на правій руці й один на лівій і потребував хірургічного відновлення обличчя. Проте вижив.
Лікарі спочатку були спантеличені тим, що викликало інфекцію. А через три тижні аналізи крові виявили бактерії, які живуть у роті собаки.
У кінцевому підсумку д-р Нел вирішив усипити Харві, адже боявся що собака може заразити ще когось. До слова, аби заразитися, псові було необов’язково кусати когось.
Пес Харві
«На щастя, Харві був старим собакою. Були моменти, коли я був дуже злий і звинувачував його. Я дуже сумував через це. Харві просто не пощастило», – каже чоловік.
За допомогою протезних ніг доктор Нел, якому зараз 52 роки, зміг навчитися знову ходити і жити самостійно.
«Ця ситуація була потрібною, аби я побачив, наскільки мої друзі і сім’я дбали про мене. Я зрозумів, що у мене багато внутрішньої сили, коли пройшов через таке. Я знаю, що значить бути близьким до смерті й мати інвалідність», – запевняє доктор Нел.
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
