У Максимка – ДЦП, але він разом із такими ж, як сам, дітками бореться за можливість самостійно сидіти, ходити, радіти життю.
Кажуть, щира душа завжди тягнеться до такої ж, як сама – щирої, відкритої, нелукавої… Мабуть, саме так вийшло і в історії маленького Максимка Косинця – хлопчика, який народився з дитячим церебральним паралічем, який не міг навіть олівця в руках тримати, але з маминою допомогою створив глибокосимволічні картини, що торкнулися серця самої Ліни Костенко! І цієї осені народився такий ось тандем: вірші генія ХХІ століття й малюнки 5-річного хлопчика з Луцька…
Косинці – це стандартне, як ми кажемо, подружжя. Світлана – викладач у Луцькому НВК ЗОШ-інтернат-правознавчий ліцей, чоловік Ярослав працює в Поліції охорони. Найбільшим щастям їхнього життя є син Максимко. А найбільшим болем – хвороба єдиної дитини…
«Від такої біди не застрахований ніхто…»
– Все сталося у зв’язку з передчасними пологами. Максимко народився недоношеним. У нього діагностували (якщо медичним терміном) важку гіпоксію. Якщо простою мовою, то до головного мозку Максимка надто довго не надходив кисень, – розповідає Світлана Косинець. – Це спровокувало незворотні процеси в організмі та втрату можливості нормально розвиватися… Як потім нам сказали лікарі, від такої біди не застрахований ніхто. Просто хтось із діагнозом «дитячий церебральний параліч» навіть голівку не може самостійно тримати, а комусь вдається і на ноги стати, і відновити мовленнєву здатність.
За останній варіант вхопилося й подружжя Косинців. І одразу ж після почутого діагнозу мама з маленьким Максимком узялися день у день боротися за можливість повноцінно жити.
– Коли синові було трошки більше року, лікарі сказали розвивати Максимкові дрібну моторику рук – змушувати його пальчики працювати, – продовжує пані Світлана. – Ми перепробували все: крупи перебирали, іграшками бавилися. Жодне з цих занять не зацікавило Максимка. Тоді ми спробували помалювати. Я брала вушну паличку або шматочок мочалки і водила синовою рукою… Сказати, що це викликало в дитини захоплення? Ні, такого не було. Але він, принаймні, дозволяв це робити своєю ручкою і бодай на якийсь час заспокоювався…
Попервах малюнки хлопчика та мами (яка раніше й не здогадувалася про свій малярський хист!) були просто засобом бодай чимось зайняти дитину. Десь через півроку щоденних занять (іноді – й по кілька разів на день) Світлана із сином «вималювалися». Почали виносити свої спільні картини на загал. І – на превеликий подив – їхні роботи викликали симпатію не лише близьких, а й не знайомих людей, серед яких було й чимало творчих особистостей.
– Ми не гналися за славою. Не претендували на мистецьке визнання. Ми просто малювали, – відверто каже Світлана. – Ідеї для майбутньої картини я шукала в Інтернеті, Максимко, глянувши на запропоноване мною зображення, казав «так» або «ні». І кожна картина була фактично компіляцією власного та запозиченого.
Із часом роботи хлопчика почали виставлятися на благодійних аукціонах. Придбати картини маленького волинянина зголошувалися люди не лише з Європи – Америки! А максимум, що перераховували за картину, – 350 доларів.
Заняття з іпотерапії – це просто диво для діток із ДЦП
Ну, а наразі Косинці разом із батьками, що об’єдналися в громадську організацію «Сильні діти», виношують нову мрію – центр іпотерапії. Іпотерапія – це лікування за допомогою коней. Її рекомендують для пацієнтів із ДЦП, аутизмом, синдромом Дауна, проблемами опорно-рухового апарату, – пояснює пані Світлана. – Їзда верхи стимулює роботу фактично всіх груп м’язів, змушує організм учитися тримати рівновагу. Завдяки 3-річним заняттям (щоправда, були перерви) із іпотерапії Максимко зумів не просто сісти: тепер він може сам сидіти на коні, тримати рівно спинку та голову. Ви не уявляєте, який це для нас величезний прогрес!
А таких, як Максимко, діток – із особливими потребами – в центрі аж 30! До центру з іпотерапії, що розташувався в селі Вишнів Ківерцівського району, вони приїздять із Луцька, Нововолинська, Володимира-Волинського, інших районів Волині та Рівненщини. Тут із особливими дітками займається тренер-іпотерапевт Володимир Маруняк та двоє коней: Ромашка і Князь. Заняття з однією дитиною тривають по півгодини, а таких занять потрібно 2 – 3 на тиждень.
– Однак, у нас стоїть питання не лише у заняттях. Будувати центр іпотерапії ми розпочали влітку 2016 року. За півтора роки вдалося відремонтувати конюшню і господарський блок, господарські приміщення (там зберігаються корми). Тепер ми збираємо гроші, аби доробити кімнату для відпочинку, переодягальню, обладнати ігрову кімнату, туалет. Але найбільших витрат потребуватиме спорудження манежу, – ділиться планами Світлана Косинець. – Бо наразі заняття проводяться в надто тісній для таких потреб конюшні. Натомість манеж потягне на 700 тисяч гривень.
Вкладати свої гроші в облаштування центру усім цим сім’ям дуже складно. Для багатьох проблематично навіть доїхати до центру іпотерапії. Тому на далеку перспективу центр «Сильні діти» планує створити міні-готель для приїжджих, що б дозволило батькам із малечею жити й харчуватися у центрі весь той час, скільки триватиме оздоровчий курс іпотерпії.
– Щоб хай повільно, але все ж утілювати наші плани, ми постійно щось робимо. Один меценат (свого імені він просить не називати) придбав для діток конюшню та допоміг у ній зробити ремонт. Для додаткового збору коштів ми проводили благодійний аукціон, під час якого люди купували малюнки дітей і таким чином нам вдалося зібрати сім тисяч гривень, – принагідно дякує пані Світлана. – Але якщо хтось, читаючи ці рядки, захоче допомогти «Сильним дітям» із коштами, будматеріалами, харчуванням для коней – ми будемо дуже вдячні. А хто хоче дізнатися більше про діяльність та контакти центру – може завітати у Фейсбуку на нашу сторінку «Сильні діти».
…Немає більшої біди для батьків, ніж хвороба дитини. Особливо коли ця недуга – на все життя. Хтось замикається в собі, впадає у глибоку депресію, озлоблюється на світ здорових і щасливих. Хтось чекає допомоги, підтримки, співчуття. А в центрі «Сильні діти» люди навчилися творити щастя попри нещастя і знаходити радість у золоті осені, блакиті неба і щирій посмішці найдорожчої серцю дитини…
Оксана Бубенщикова
БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ» В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
