Шкіра і кістки, і це в буквальному значенні характеризує теперішній зовнішній вигляд 20-річної Олени Корнієнко з Краматорська. Дівчина вирішила схуднути ще 5 років тому. Спочатку багатодітні батьки не надавали примсі доньки особливого значення, бо вважали це даниною моді.
Однак, коли дівчина стрімко втратила більше ніж 10 кілограмів, нарешті забили на сполох, йдеться у публікації в газеті «Твій вибір».
Так при повному харчами холодильнику дівчина фактично помирає від голоду. Навіть зовсім незначна кількість їжі, яку вона з'їдає, їй видається переїданням. Тому після їди вона навмисне викликає блювання. Дійшло до того, що в її кімнаті батьки почали знаходити посуд з блювотними масами. Тоді вони стали ретельно слідкувати за нею, замикали у кімнаті, навіть ходили за нею в туалет. А з вікна зняли ручку, аби донька не змогла позбавитися від спожитого прямо на вулицю.
Кожен прийом їжі перетворювався для неї на плач. Дівчина боялася погладшати, набрати кілограм для неї було страшніше від смерті. «Ти нічого не доб'єшся», – казала вона матері, коли та слідкувала, аби донька бодай щось з'їла і не пішла блювати.
Зараз Олена важить усього 30 кілограмів, і це при зрості 1,62. За словами медиків, це критична вага для життя…
Сама Олена у своїй важкій хворобі звинувачує свою родину. Запевняє, усе життя потерпала від тотального батьківського контролю і нерозуміння.
Через низьку самооцінку вона ніколи не мала справжніх друзів, особливо не товаришувала навіть з однокласниками, завжди сідала за останню парту. І лише у столичному центрі, де вона зараз проходить курс лікування, вперше відчула, що її розуміють. Мовляв, вона все життя мріяла займатися танцями, малюванням і вивчати англійську, але батьки відправили її на музику.
Світлана Корнієнко – матір Олени, усього має шестеро дітей. Жінка розповідає, у 15 років її донька важила 52 кілограми. У 2014 році батьки помітили, що вона стала обмежувати себе в їжі. Спочатку батьки сприйняли це як віяння моди, однак, коли вага дівчини продовжувала критично знижуватися, почали постійно говорити їй, що потрібно їсти, набирати вагу. Однак ніхто не міг її переконати, навіть старші сестри і брат, з якими вона у хороших стосунках.
– У нас сім'я християнська, тому дискотеки чи інші гуляння виключені. Про таку хворобу, як анорексія, я ніколи не чула, тому почала максимально взнавати про неї. Я водила доньку до лікарів, ми здавали аналізи на гормони.
Потім нас направили до психіатра, але ми побоялися іти. Через розуміння, що коли заведуть картку, на дитині буде клеймо «психічно хвора», і це на все життя. Але коли побачили, що іншого виходу нема, – пішли до психіатра. Лікар призначив антидепресанти і лікування у стаціонарному відділенні психлікарні. Вона там пролежала 3,5 місяця. Але ще більше втратила вагу, – розповідає пані Світлана.
Лежачи у психлікарні, Олена почала вести щоденник. Все, що вона не могла висловити словами, викладала на аркуші паперу.
Батько Олени Олег Корнієнко розповідає: дівчина навіть деякий час жила у бабусі, так би мовити отримала волю від батьківської опіки. Там вона теж їла і постійно блювала. Сама бабуся каже, про хворобу онучки вперше усі дізналися, коли вона приїхала з навчання з іншого міста, де вчиться в Інституті харчових технологій, і просто впала на підлогу без свідомості.
– Ми тоді викликали «швидку». Ось так і взнали, що Олена не їсть. Бо за зовнішнім виглядом не одразу помітили, вона спеціально одягала широкий або ж вільний спортивний одяг. Розумієте, батьки мають багато дітей, десь не додали уваги їй. Плюс в сім'ї ще є дитина з ДЦП, з якою потрібно постійно їздити на лікування чи в санаторій. Світлана працює аж на двох роботах, а Олег приходить додому лиш переночувати – бо мусить працювати, аби утримувати сім'ю, – розповідає бабуся.
За словами психолога, анорексія в нашій країні набирає масштабів епідемії. Хворі зазвичай не розуміють повної картини своєї проблеми і не вважають себе «скелетами». У лікуванні Олени вже є позитивні моменти, вона розуміє, що надто худа, а вже це, як кажуть експерти, – пів шляху до одужання.
Також спеціалісти закликають батьків бути уважнішими до своїх дітей. Адже щороку помирають 20 – 25% людей, які страждають на розлад харчової поведінки, до того ж 10 – 15% анорексиків є невиліковними. Смерть настає від виснаження організму, або від шлункових кровотеч, або ж навіть від суїциду. Більше того – хвороба молодшає. Якщо раніше на неї страждали 14 – 16-річні, то зараз трапляються навіть 8-річні...
БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ» В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
