Люди

«На жовто-синьому прапорі німецькою було написано «Слава Україні!»

«На жовто-синьому прапорі німецькою було написано «Слава Україні!»

Поспішай творити добро

І знову з подарунками в зону АТО, щоб підтримати наших захисників… Скільки їх було, тих поїздок.... «А дійсно, скільки?» – у відповідь на це запитання волонтер і благодійник, приватний підприємець, засновник громадської організації «Волонтерський центр «Серце патріота», ініціатор розбудови «Вулиці мрії», депутат Луцької міської ради від партії УКРОП Сергій Балицький мружить очі, у куточках яких сховалися втома від того, що люди звикли до війни, надія, що нарешті над Україною засяє мирне небо, та щастя, що він може хоча б чимось допомогти бійцям, які зі всіх сил боронять наші кордони.

«Скільки… Та я і не рахував… То потрібно мою сестру, волонтерку Олю Балицьку, запитати… Вона мій незмінний помічник», – посміхається він, тільки-но повернувшись із чергової волонтерської поїздки.

– Сергію, що відвозили в АТО цього разу?

– Відремонтований позашляховик, вживану техніку, продуктові суміші, смаколики. Їхали в Попасне, Золоте, Карлівку, Слов’янськ тощо. Знову передали сітки, які плели учні Ківерцівської гімназії та Прилуцької загальноосвітньої школи. Війна триває, обстріли у травні були такі, що я не пам’ятаю подібних за останні три роки.

– Хто помагав збирати допомогу для бійців?

– Ковельська громада під керівництвом воїна, лікаря-стоматолога Сергія Приходька придбала, відремонтувала та передала військовим 14-ї бригади автомобіль. За весь час ці люди зібрали понад сто тонн продуктів, відправили п’ятнадцять машин.

Майже кожна наша поїздка не обходиться без участі маленьких читачів Волинської обласної бібліотеки для юнацтва. Цього разу вони підготували передачу для Слов’янської загальноосвітньої школи-інтернату. Передали для діток зі Сходу україномовні книги. Впродовж літа разом із дітьми бібліотекарі робили сувеніри для воїнів: підковки, торбинки гарного настрою із цукерками, ляльки з ниток, браслетки.  Долучилися також студенти Луцького кооперативного коледжу.

– По всій Україні створено дуже багато волонтерських організацій, спілок тощо. Можливо, варто було якось централізовано їх створювати?

– Так, дуже багато. Але усі вони, вірю в це, створюються за покликом серця, а не як комерційна організація. Питання в тому, що волонтери збирають допомогу, а люди їм у відповідь: «А ми платимо військовий збір», «А чому влада України не допомагає бійцям?», «А нехай ті бійці, котрі підписали контракт та отримують зарплату, купують все собі за власні кошти».

– А багато наразі чоловіків іде в АТО за контрактом?

– Та достатньо. А що їм робити? Припустимо, живе чоловік у селі, роботи не має, а сім’я, діти вимагають грошей. То підписує контракт, хоча, можливо, і не є щирим патріотом. Однак усе одно захищає Україну, нас із вами. При цьому він звідти телефонує дружині, а вона плачеться, що, аби дитину в садочок влаштувати, потрібно чекати на свою чергу та платити хабар, у школу влаштувати – така сама ситуація. В лікарнях своя корупція. Комунальні платежі неймовірно великі. І чоловік, який зі зброєю захищає свою країну, ризикує здоров’ям та життям, починає себе запитувати: «А навіщо я це роблю? Чому так довго триває війна? Чому в мирному житті так багато несправедливості?»

– І скільки часу насправді потрібно, щоб нарешті війна закінчилась?

– Ще рік тому я був упевнений, що війна закінчиться до чемпіонату світу із футболу. Однак не судилося. На мою думку, ще в 2014 році ми зробили неправильні кроки з урегулювання цього «конфлікту». Потрібно було чітко встановити розмежування, побудувати той паркан. От уявіть, дитині в тому самому Луганську чи Донецьку на початку війни було чотири роки, а зараз їй дев’ять. І вона абсолютно нічого хорошого не пам’ятає про Україну. А той, кому тоді було дев’ять років, зараз, як 14-річний  підліток, може взяти зброю та воювати проти України. Тому чим далі ми будемо гратися з так званими «референдумами», тим менше шансів матимемо для того, аби повернути українську територію. Зараз там повністю розкрадені заводи і фабрики, квартири, з яких виїхали люди, пустують, магазини й автосалони розгромлені. Так, там є люди, що з певних причин досі не можуть виїхати з окупованих територій. Проте більшість відкрито ненавидить Україну. Тому я обома руками за будівництво паркану, аби можна було сказати: «або ви українці, або залишаєтесь у ДНР та ЛНР», та введення миротворчих військ. 

– Сергію, ми з Вами спілкуємося напередодні святкування Дня прапора. Знаю, що для Вас це свято особливо дороге серцю.

– Так, бо ж ми часто привозимо із зони АТО бойові прапори, розписані побажаннями від бійців. Часто-густо вони надірвані, пошматовані війною, бо ж пройшли запеклі бої, їх підіймали над відвойованими українськими землями, бійці рятували ці прапори, ризикуючи життям. Так само я везу десятки жовто-блакитних стягів в АТО, на яких люди залишають емоційні та щирі побажання нашим бійцям. Цікаво, що багато військових підрозділів з Волині дуже просять везти їм прапори області. 

Знаєте, під час останньої поїздки в АТО ми зустріли волонтерів з Німеччини, які тримали жовто-блакитний прапор, а на ньому німецькою було написано «Слава Україні!». Це було біля Попасної. Ми підійшли до них, познайомились. Виявилося, що це наші земляки: Людмила 20 років тому виїхала в Німеччину і знайшла свою долю там. Тепер вони разом із чоловіком-німцем організували громадську організацію та відсилають допомогу в Україну.

– А до речі, знаю, що Ви вже кілька років возите допомогу разом з Ігорем Климчуком, співзасновником німецького благодійного фонду «Herz für die Ukraine» («Серце для України»).

– Так, ця організація зареєстрована в Бремені, в жовтні 2014 року. Засновниками виступали німці українського походження, етнічні українці. За словами Ігоря, якщо на початку фонд мав на меті допомагати добровольчим батальйонам, то із часом почали більше возити допомоги для медзакладів, у дитячі будинки, малозабезпеченим, багатодітним тощо. Зараз будемо їхати до Німеччини по дитячі портфелики. Аж 80 ранців нам приготували небайдужі німці на чолі з Ніною Ріхтер з Вольтерсдорфа, а всередині – шкільне приладдя та смаколики. А в Ганновері, де є осередок фонду і ним керує чарівна Ірина Маркевич, виходець із Ковеля, доктор медичних наук, заберемо 20 інвалідних візків. Активно допомагає нам мама виконавчого директора БФ «Серце для України» у Луцьку Данила Гетьмана Оксана Фреріх. Вона збирає усю допомогу зі всієї Німеччини, а тоді повідомляє нам, і ми їдемо забираємо. А наш друг, німець із українським корінням, який добре володіє українською мовою, Петро Чорний, хоча сам інвалід і пересувається в інвалідному візку, так само очолює німецьку спілку, назва якої перекладається з німецької як «Допомога Україні». В нього навіть над будинком майорить жовто-блакитний прапор. Отакі в нас неймовірно чудові друзі в Німеччині, які душею вболівають за нашу державу.

БІЛЬШЕ ПРО ВІДОМИХ ТА ЦІКАВИХ ЛЮДЕЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ» В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!

Ірина Белоцька 

Конкурс журналістських матеріалів «Поспішай творити добро», ініційований «Благодійним фондом Олександра Шевченка» та Українським журналістським фондом.

 

 

 

 

 

 

Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Все про: Найцікавіше, Інтерв'ю
В тему

Останні матеріали