Іконописець Володимир Шерстій, котрий пережив пекельні бої на Харківщині, сьогодні ще переконливіше несе людям світло через свої ікони, через обличчя святих, у яких оживають його віра та біль пережитого.
Про це йдеться у газеті "Твій вибір".
– Я пішов на фронт добровільно, – розповідає житель Тернополя. – Попри те, що мав право залишатися вдома – адже за віком був непризовним, я не міг стояти осторонь. У військкоматі відмовили, але я самостійно дістався фронту й приєднався до батальйону «Карпатська Січ». Без зарплати, без соціальних гарантій, лише з вірою і почуттям відповідальності перед народом. У холодних окопах знайшов дощечку, на якій олівцем намалював ікону Покрови – для побратимів. Підписав коротко й щиро: «Омофором покрий Карпатську Січ». Адже на Харківщині я потрапив до підрозділу «Карпатська Січ», де поруч із ним воювали іноземці – іспанці, аргентинці, американці, шведи.
Уже на другий день служби Володимир потрапив під обстріл – справжнє бойове хрещення. Тоді він пережив перші втрати – бачив смерть побратимів, серед них – чеха, якому відірвало голову. Зізнається: ці спогади залишаться з ним назавжди. Серед бійців Володимир був одним із найстарших. Та молодь поважала його за мудрість і людяність.
– На фронті зовсім інші люди, – каже він. – Хлопці вмотивовані, дисципліновані, відповідальні. Ніхто не нарікає, не ховається. Ми мали чудового командира – Олега Куцина. Світла йому пам’ять... Ще за дві години до його загибелі ми говорили про майбутнє. Умови були пекельні: жили у підвалі школи, яку росіяни щодня накривали вогнем. Будівлю знищили вщент. У підвалі часом тіснилися по три сотні солдатів. Волога, темрява, мінімум гігієни. Але навіть там знаходили місце для сміху. Стояв у наряді зі шведом – не мали спільної мови, тож спілкувалися жестами. Пів дня просто сміялися. І той сміх, повірте, додавав сил.
Хоч Володимир Шерстій офіційно і служив, але через вік не отримував ні зарплати, ні соцдопомоги. Та й не заради цього йшов. Нині чоловік повернувся до мирної праці – пише ікони, але серце його все ще там, серед побратимів. Під час війни він створив серію «Ікони, обпалені війною». Його полотнами стають дощечки, уламки ящиків від снарядів, гільзи, дверні фрагменти.
– Якось в окопі знайшов дощечку, почистив і зобразив на ній Богородицю, – розповідає він. – Фарб не мав – лише олівці, які хлопці знайшли в селі. Ту ікону ми залишили в бліндажі – вона оберігає хлопців і сьогодні.
Іконописець перетворює речі війни на символи світла. Розписує гільзи, щоб надати їм нового змісту: метал, який колись ніс смерть, у його руках стає знаком життя. Добро завжди сильніше за зло. Володимир переконаний: аби перемогти, кожен має робити своє – воювати, допомагати, творити.
– Ми з побратимами допомагаємо ЗСУ, підтримуємо один одного, – каже він. – І найголовніше – не втрачаємо віри. Бо віра завжди крокує попереду дива.
Художник, який пройшов через війну, сьогодні знову бере в руки пензель. Його ікони – це молитва, біль і подяка в одному. І в кожному образі – світло, яке жодна війна не здатна загасити.
Ксенія Фірковська
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
