Завтра свято Андрія. Тож сьогодні у кімнаті гуртожитку три подружки вирішили поворожити на судженого.
Інструкцію в інтернеті купила у… відьми
Дарина, господарка кімнати, сиділа на ліжку. Поруч – Світлана і Мар′яна. Усі три – першокурсниці, сміливі, наївні. І дуже дурні, як потім виявилося, - йдеться у газеті «Твій вибір».
– Дівчата, ну ми ж не діти, щоб боятися нечисті! – хіхікнула Мар′яна.
– А я загуглила, як робити гадання на Андрія, – сказала Світлана. – Там така муть! То радять підслуховувати під вікном ім′я хлопця, то кидати чобіт через хату, щоб знати, з якої сторони буде майбутній чоловік.
– Та ми таке ще в школі робили. Треба щось прикольніше, – заявила Дарина. – Я знайшла телеграм-канал одної відьми. І купила в неї за гроші інструкцію. Із заклинаннями!
– О-о-о-о! – зраділи подружки на таке. – Відчуваємо, буде весело!
Усе почалося з веселощів
Що більше за вікном насувалася ніч, то ретельніше готувалися дівчата до ворожіння.
Інструкцію відьма продала детальну. Тому подружки бігали по всіх сусідах – збирали інвентар для викликання духів.
У кутку поставили навпроти одне одного два величезні дзеркала. Між ними – три свічки. Поклали якісь обгорілі курячі кістки (добре, що хлопці не винесли сміття після обіду). Принесли пляшку води, над якою мали промовити заклинання.
І ось, коли годинник показав 00:00, дівчата почали промовляти слова. Дарина читала з телефону, інші повторювали.
– А мені реально стає страшно! – писнула Світлана, коли у дзеркалі дівчата почали помічати якісь моторошні відбитки. Подружкам теж стало лячно. Але цікавість брала своє…
Потвора із дзеркала
І раптом сміх обірвався. Різко. Наче хтось вимкнув звук.
На мить здалося, що в одному дзеркалі щось попливло, а з іншого почало виринати щось темне! Воно вилізло з дзеркального коридору. Чорне! Здоровенне! На голові роги – як у чорта. А з пащі – то слина, то дим і вогонь. Воно дивилося на дівчат червоними очима-цятками. І воно було справжнє!..
Світлана заверещала, як недорізана. Мар′яна скрикнула: «Ой, мамочко!» Дарина, яка стояла найближче до потвори, схопила пляшку з водою і хлюпнула в червоні очі-цятки. Вода зашипіла. І потвору засмоктало назад у дзеркало.
Дівчата забилися в куток. І тільки спостерігали, як затріпотіло полум′я свічок. Язики вогню стали червоними, наче кров. І різко згаснули. Кімнату наповнив чорний їдкий дим. Подруги стали кашляти. З очей потекли сльози.
– Це що… було? – ледь вимовила Мар′яна.
– Треба забути. Просто забити на це, – трусячись від страху, прошепотіла Дарина.
– І нікому не палитися, – додала Світлана. – Бо скажуть, що в нас були «галюни».
Через пару днів страх минув. Дівчата вже зі сміхом згадували свої пригоди. Але «справжній прикол» тільки починався.
Від нічних кошмарів ледь не збожеволіла
Невдовзі Світлана і Мар′яна поїхали додому на канікули. Дарина залишилася сама. Але щойно нічна темрява зайшла до кімнати, як дівчина помітила, що в кімнаті щось почало відбуватися дивне.
Вночі постійно стукотіло. Як хтось по стіні тихенько: тук-тук, тук-тук. Спершу думала, на загальній кухні кран капає. Вийшла, перевірила – ні. «Може, хтось із сусідів приколюється?» – подумала. Але до ранку так і не зімкнула очей. І аж коли надворі почало розвиднятися, дивні звуки стихли, і Дарина заснула.
Наступної ночі стало ще гірше, бо до моторошного постукування додалися сни. Кошмари. Щоночі.
Щойно Дарина заплющувала очі, як бачила його – демона з рогами. Він стояв, нахилившись над нею. З рота то котилася слина, то виходив вогонь. А, щойно демон розкривав пащу з гнилими зубами, дівчина прокидалася в холодному поту.
Через тиждень після щонічних кошмарів Дарини було не впізнати. У неї почалися проблеми зі здоров′ям. Тож дівчина знайшла в інтернеті психолога і попросила допомогти.
– Демон – це лише метафора твоїх прихованих страхів, – авторитетно пояснив їй психолог. – Можливо, ти переживаєш за іспити. Чи, може, десь щось недовчила. Треба попрацювати з тривожністю.
Але сеанси у психолога не помагали. Дарині ставало тільки гірше. Вона думала, що просто божеволіє. «Може, і собі поїхати до баби в село? – подумала. – Принаймні, поки дівчат немає».
Так і зробила.
Розмова у церкві
Бабуся, проста набожна жінка, одразу побачила, що внучка змарніла.
– Дитино, що з тобою? Очі червоні, як у кроля. Не їси нічого... – захвилювалася бабуся Надя.
Дарина спочатку не хотіла нічого розказувати. Бо що, мовляв, бабуся тямить? Але, коли вночі вже й у бабусиній хаті знову почало щось стукотіти, дівчина не витримала. Розповіла все: про ніч на Андрія, про дзеркала, про інструкцію, яку купила у відьми, і про рогатого.
Бабуся перехрестилася тричі, руки затремтіли.
– Ой, дитино, що ж ви наробили? Із нечистю загравати – то гріх! Великий гріх!
І того ж дня, хоч як Дарина не пручалася, бабуся повела її до церкви. До отця Василя.
Усю дорогу внучка бурчала. Мовляв, вона сучасна людина, не вірить у ті «стариковські забобони». Але страх був сильніший.
Отець Василь – дідусь із добрими очима й довгою сивою бородою – зустрів свою гостю привітно. Довго слухав. А тоді похитав головою і каже:
– Ти, дитино, у свій дім самохіть впустила зло. Це не забавки. То нечиста сила, – і перехрестився. – Він тобі не дасть спокою просто так.
Після тієї розмови Дарина вперше у своєму свідомому житті прийняла таїнства Сповіді, Причастя. А коли прощалася, отець Василь дав свяченої водички.
– Пий її вранці та ввечері. На ніч кропи кутки кімнати. Бабуся Надя дасть тобі натільного хрестика – носи його завжди, не знімай! І як щось стукотітиме – зразу читай «Отче наш». Молитва – то наш щит…
…і демон відступив
Щойно вийшовши з храму, Дарина відчула, як їй стало легше на душі. Як відступили страх і тривоги. Тієї ночі вона вперше заснула і не бачила кошмарів. А коли поверталася до міста, бабуся Надя дала онуці три образки – Христа-Спасителя, Божої Матері та Святого Миколая.
– А що то в нас за картинки на столі? – здивувалися подружки, коли в кімнаті гуртожитку побачили ікони.
– Хай стоять, – сказала Дарина і розповіла дівчатам ті жахіття, які відбувалися, коли вона лишилася сама.
З тривогою дівчина лягала спати того вечора. Вночі до неї знову прийшов демон. Він дихав димом. Очі світилися злістю.
– Що, вирішила мене позбутися? – прохрипів, нахилившись над Дариною. – Тепер знатимеш, як із темними силами загравати!
Дарина схопилася. Обвела поглядом кімнату. Дівчата спокійно спали на сусідніх ліжках. Стояла тиша. Але вже не моторошна. І тільки образки на столі світилися у сяйві Місяця…
Поліна Костюк
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
