У рідній Шепетівці, що на Хмельниччині, Олена Драчук заснувала Клуб національно-патріотичного виховання молоді. Тут виховують лідерів, які стануть рушіями змін в Україні, йдеться в матеріалі «ШоТам».
Про це пише газета «Твій вибір».
Чоловік – військовий, я – волонтерка
«Коли почалася Революція гідності, я була вдома з дитиною, а чоловік тижнями працював на виробництві. Ми підтримували ті події, але долучитися не могли. Бо не мали б грошей, за що жити. Та коли росія атакувала схід нашої країни, чоловік пішов у ЗСУ, а я взялася волонтерити й водночас займалася вихованням молодшої донечки і старшого сина.
Наприкінці 2014-го мій чоловік загинув. Я їздила на схід, щоби забрати його речі, знайти очевидців загибелі. Тіло Валентина знайшла у міській лікарні міста Дніпра. Пережити таку втрату було непросто. Але помогли діти. Тому ще два роки кожні два тижні я їздила у так звані відрядження, помагала військовим. А 2016-го мені запропонували мобілізуватися. Пам’ятаю, зателефонував кадровик з військової частини, де служив Валентин, і спитав, чи не хочу я прийти до них на службу. У той момент я була на сході і вирішила, що приїду і поспілкуюся. Так я зрозуміла, що можу замінити свого чоловіка. Тримати зброю у руках. Захищати свою країну та дітей. Звісно, я погодилася», – розповідає Олена Драчук, військова, голова громадської організації «ОТГ23», учасниця Жіночого ветеранського руху, засновниця Шепетівського військово-патріотичного клубу для молоді.
Діти допомагали боротися з депресією
«За донькою доглядали друзі мого сина. Знаєте, це було прекрасне рішення! Діти, які виховувалися у патріотичному дусі, давали Марічці все необхідне. Ці ж діти витягували мене з депресії, коли загинув Валентин. Зрештою, саме завдяки цим дітям з’явився Шепетівський клуб національно-патріотичного виховання молоді.
Хлопці купували мівіну, кільку у томаті, йшли у ліс, лазили закинутими будівлями. Вони шукали пригоди і влаштовували такі собі уроки виживання. Згодом з’явилася ідея організувати громадську організацію, щоби їх безперешкодно пускали у спортзал і вони могли там займатися. Так і трапилося: дітей пустили, а ми отримали папірчик про створення організації.
Паралельно з цим хлопці почали вивчати військову справу, цікавитися навичками, які можуть знадобитися на передовій. Крім того, діти та підлітки активно волонтерили, плели маскувальні сітки для військових, пакували гуманітарну допомогу, завантажували буси та фактично замінили мене в ролі волонтерів.
Мої діти надзвичайні! А все тому, що мотивовані. Я хочу, щоб влітку діти могли таборуватися щонайменше в три зміни. Щоб це був не просто наметовий табір, а центр, який займається патріотичним вихованням. На щастя, міська влада сприяє нашій роботі, тож я впевнена, що все це буде, але трошки згодом. Якщо є бажання – буде й результат», – впевнена Олена Драчук.
Підготувала Ірина Світляковська
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
