Наталка сиділа на дивані і напружено дивилася на свою мобілку. «Чому ж він не дзвонить? Чому?» – картала сама себе.
Петро, її хлопець, мав приїхати сьогодні. Обіцяв минулого тижня: в четвер переночує в Наталки, а в п’ятницю зранку вони разом поїдуть до його батьків знайомитися і просити дозволу на одруження. «Тоді і про вагітність розкажу», – планувала Наталка. Про це йдеться у газеті «Твій вибір».
Але майже весь тиждень Петро не дзвонив, не піднімав трубки. Наталка розтривожилася не на жарт. А оскільки хлопець працював у Ковелі, в залізничному депо, то саме туди дівчина й поїхала першим ранішнім рейсом.
«Де ти тут узялася?» – сердито запитав Петро, коли в ремонтному цеху побачив Наталку. «Автобусом приїхала. Переживала, куди ти подівся, – пояснила дівчина. – І чого ти такий сердитий. Сталося що?» – «А то ти не знаєш!» – гаркнув у відповідь хлопець. «То ти не радий, що в нас буде дитина?» – здивувалася Наталка. «Е, ні, ти мене сюди не приплітай, – захитав Петро головою. – Думала, не взнаю, що поки я на роботі, ти до себе іншого в ліжко приймала?» – «Що ти таке кажеш?» – не вірила Наталка своїм вухам. «Те, що чуєш! – перейшов хлопець на крик. – Нам більше нема про що говорити. І взагалі: в мене робота. Так що не заважай».
Петро рішучим кроком попрямував на вулицю. «Петре, зажди! – бігла за ним Наталка. – Нам треба поговорити». Та хлопець тільки додав темпу. Наталка пробувала його наздогнати. За сльозами не побачила ямки під ногами. Ступила туди і впала.
Різкий біль пронизав усе тіло. «З вами все добре?» – почула над головою чоловічий голос. «Мабуть, я ногу зламала», – скривилася від болю дівчина. У відповідь сильні чоловічі руки підняли її із землі й обережно посадили на лавку. «Я зараз викличу «швидку», – промовив незнайомець. Набрав «103». А поки їхали лікарі, вирішив познайомитися. «Я Олег». – «А я Наталка». – «Приємно познайомитися». – «Мені – теж», – силою натягнула дівчина посмішку, бо нога все ще нестерпно боліла.
Приїхала «швидка». «Ви хто будете цій панянці?» – запитав фельдшер. «Чоловіком», – відповів Олег і зайняв у машині місце поруч із Наталкою.
Розійшлися, як у морі кораблі
Коли наступного дня Олег подзвонив до Наталки розпитати, як її нога, дівчина відразу сказала: «Олегу, я тобі дуже дякую. За турботу. За доброту. Але я вагітна. Тому не витрачай на мене часу». – «То ти заміжня?» – здивувався Олег. «Ні. Ніколи не була. І, мабуть, уже й не буду». – «Якщо хочеш, можемо про це поговорити», – запропонував хлопець. І хоча Наталка відмовляла його від зустрічі, Олег таки приїхав, спокійно все вислухав і промовив: «Тільки не роби аборту. І не віддавай дитини до інтернату. Я знаю, що це таке. Сам там виріс». Після того настала черга Олега розказати про своє життя. Наталка не могла стримати сліз. Скільки болю зазнав цей хлопець! Скільки випробувань. І при цьому він зберіг стільки доброти…
…Того дня, коли Наталка з Олегом несли заяву на розпис, дівчині на картку прийшли гроші, а в телефон – повідомлення від Петра: «Це тобі на аборт». У відповідь Наталка гірко усміхнулася, а Олег промовив: «От козел» і ще міцніше обійняв свою наречену.
Олег виявився неймовірним татком. Коли він гуляв із малою Марічкою, годував її з ложечки, поправляв бантики на волоссі, ніхто б і не подумав, що Олег дівчинці не рідний. Вони навіть схожі були: обоє світловолосі та блакитноокі.
А тим часом рідний батько одружився з провідницею. І от якраз вона зраджувала чоловіка направо й наліво. Через численні аборти так і не народила Петрові дітей. Чоловік із горя став пити. Одного разу так налиґався, що заснув прямо на залізничних коліях. А коли отямився, то вже був без обох ніг. Звісно, дружина після того його кинула. І лишився Петро в інвалідному візку нікому не потрібним.
Прийшло каяття, та нема вороття
Того сонячного дня Петро попросив соціальну працівницю, яка за ним доглядала, вивезти його до парку. Сонце, пташки співають, діти довкола бавляться. Петро дивився на це життя і думав: «А я своє змарнував…»
Якоїсь миті повз нього пробігла дівчинка років шести. «Татусю, он там білка! Дивися!» – гукнула мала до чоловіка, який ішов позаду. «Марічко, обережно!» – долинув у відповідь жіночий голос. Петро різко озирнувся і не помилився. То була вона, Наталка. Однією рукою вона притримувала свого кругленького живота, а іншою тримала під руку статного мужчину. Обоє весело про щось балакали, гукали до дівчинки. Потім мала підбігла до татка. Він підхопив її на руки, поцілував. А вона обійняла чоловіка за шию.
«Наталко?» – боязко гукнув Петро до жінки. Наталка глянула на чоловіка у візку й від несподіванки аж зупинилася: «Ти?» – «Що – змінився?» – гірко усміхнувся Петро. «Та трохи», – відповіла Наталка. Хоча насправді від колишньої Петрової краси не лишилося й сліду. «Я давно хотів із тобою побалакати, – вів далі Петро. – Думав пробачення попросити». – «Не варто. Я навіть рада, що так вийшло», – відповіла Наталка і притулилася Олегові до плеча. «Прости мені, якщо можеш. Мені тебе оббрехали. Сказали, що іншого маєш. А я, дурень, повірив. Не знав, що це все підлаштувала та провідниця, яка потім мене на собі женила». – «Петре, ще раз тобі кажу: я не тримаю на тебе зла. І життя тебе, бачу, вже й так покарало, – відповіла Наталя. – Бувай…»
«А це моя дочка?!» – гукнув Петро навздогін. У відповідь Олег обернувся до Петра і сказав: «Свою дочку ти втратив, коли переслав гроші на аборт».
Оксана Бубенщикова
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
