Усі 73 роки, скільки живу, мені боліло, що я «дєтдомовський». Боліло настільки, що сам від себе ховав спогади про важке дитинство. Викидав із життя все, що було пов’язане з інтернатом. Пам’ятаю, в гуртожитку перефарбував стіни, щоб не були такі ж сині, як колись в інтернаті. Не їв горохового супу і квашених огірків, бо цим нас годували в «дєтдомі». Щоб мати сім’ю, одружився зразу після армії, і в нас із моєю Лілею троє чудових дітей і семеро внуків.
Про це йдеться в газеті «Твій вибір».
Але один спогад зі свого сирітського дитинства я бережу все життя. І щоразу, коли перед Новим роком онуки просять: «Дідусю, а розкажи нам про жменьку цукерок», я саджу їх біля себе, обіймаю моїх горобчиків і згадую один дуже щемливий випадок…
Тоді я мав усього сім років від народження. Але мені здавалося, що я вже дорослий і достатньо самостійний, аби приймати серйозні рішення. От я й вирішив утекти з інтернату, поїздами дістатися до бабусі в село і лишитися з нею назавжди (не знав, малий, що був «дитиною ворогів народу», тож від бабусі мене забрали на перевиховання).
Щоб утілити свій план утечі, я дочекався моменту, коли вихователі й няні залишили нас у групі самих. Вийшов нібито в туалет, а сам через «чорний хід» вискочив на задній двір, заліз у машину, якою нам привозили хліб, і так доїхав до обласного центру. Там, розпитуючи в перехожих, дійшов до залізничного вокзалу. А потім підійшов до віконечка каси. Дістав конверт із листом від бабусі, став навшпиньки і простягнув тітці-касирці: «Дайте мені такий квиток, щоб я доїхав за цією адресою».
Касирка аж зі свого крісла підвелася. Заглянула і питає: «А гроші ти маєш?» – «Так, у конверті. П’ять карбованців. Це мені бабуся прислала». – «Добре, зараз», – сказала касирка. А сама тим часом викликала міліціонерів. Тож уже через п’ять хвилин я сидів у відділку, а дільничний телефонував директору інтернату й казав, аби приїхали та забрали мене.
Після того в інтернаті була велика перевірка. Директору, заступникам, виховательці, няні – всім виписали догани. Коли інспектори поїхали, мене дуже сварило керівництво. А перед новорічним ранком вихователька поставила мене, малого, перед усіма дітьми і сказали: «Ось цей хлопчик, Валера, був дуже неслухняним – він утік із нашого інтернату! Його як злісного злочинця піймали міліціонери. За це Валера буде покараний: усі діти сьогодні будуть співати, танцювати, розказувати вірші, а Валера стоятиме в кутку. Потім усі слухняні діти отримають подарунки від Діда Мороза і будуть їсти цукерки, а Валера не отримає нічого!»
Наскільки тяжко було того дня мені, малому, ви навіть не уявляєте. Я з останніх сил тримався, щоб не розплакатися там, у святковому залі. Особливо, коли ловив на собі глузливі погляди дітей. Вони дивилися на мене, діставали із жерстяних банок круглі льодяники, клали собі до рота і зловтішалися.
Ніхто, жодна жива душа, не підійшов тоді до мене, не пошкодував. Я ледве дочекався, щоб мені дозволили піти до спальні. Впав на своє ліжко, накрився з головою і тільки тоді дав волю сльозам.
Скільки я плакав – не знаю. Бо потім, розбитий і знесилений, заснув. Прокинувся лише від голосу няні, яка кликала на вечерю. Я схопився з ліжка. За звичкою кинувся заправляти постіль. І в ту мить з-під подушки на підлогу посипалися… круглі льодяники. «Що це? Невже я далі сплю?!» – майнула думка. Але ні! Я нахилився, позбирав із підлоги цукерки – їх вийшла ціла жменя! Звідки ж вони тут? Знову почувши голос няні, я похапцем засунув льодяники собі в кишеню й побіг до їдальні.
Поки я черпав ложкою вже синювату манну кашу, став вдивлятися в обличчя дітей. Ось тоді й помітив, як мені почали підморгувати й усміхатися хлопці з моєї групи. А потім я дізнався: їм так шкода стало мене, що кожен дістав зі своєї жерстяної банки по декілька цукерок. І в результаті під моєю подушкою опинився такий же, як у всіх, новорічний подарунок. Тільки без жерстяної банки.
З тих пір минуло 66 років. Яких тільки цукерок я за свій вік не перепробував. Але найсолодші були оті – що розсипалися по підлозі. Бо в кожній із них було стільки людської доброти!..
Історію записала Оксана Бубенщикова
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
