Життя

Завдяки зраді чоловіка стала відомою і багатою

Завдяки зраді чоловіка стала відомою і багатою

На відкриття чергової персональної виставки Лілі зібралось чимало людей. Родичі, друзі, знайомі і незнайомі люди прийшли привітати, помилуватися її картинами, а дехто і придбати їх для приватної колекції.

– У вас неймовірні полотна, – до відомої художниці підійшла миловидна дівчина. – Я – журналістка і хочу просити дати інтерв’ю для нашого видання. Чи не будете проти?

– Звісно, ні, – посміхнулась Ліля. – Щоправда, якщо це не займе дуже багато часу.

– В одному із попередніх інтерв’ю ви сказали, що стали художницею зовсім випадково, – мовила журналістка. – Можливо, розповісте про це детальніше?

– Ну, – на мить запала пауза. До цього питання Ліля не була готовою, і тому не знала, як повестися – розповісти правду чи обминути це питання. Зрештою, вирішила зупинитися на другому варіанті. – Просто так склались обставити, що одного для, а точніше вечора я відчула, що хочу малювати.

Мабуть, представниця газети зрозуміла, що варто переходити до наступних запитань. А далі були вітання присутніх, багато букетів, слова захоплення. Опісля в неї купили вісім картин, тож у кишені опинилась пристойна сума, що також радувало.

А ввечері, поніжившись у ванній, Ліля вийняла з холодильника бутерброди з лососем, відрізала шматочок торта і налила в келих вина. Насолоджувалась смакотою і згадувала усі деталі дня, що минав. Ось – її вітають, ось – купують картини, ось – знімають сюжет представники телебачення, а ось – та журналістка, яка поставила запитання про те, як Ліля почала малювати. Вона посміхнулась – це все завдяки колишній найкращій подрузі та колишньому чоловіку.

Він, колишній чоловік, з перших днів після одруження пред’явив молодій дружині чимало правил, яких вона повинна була дотримуватися. Усі страви повинні бути приготовані на один прийом їжі. Меню мало бути різноманітними, тож спершу він сам його і складав. Його одяг вона повинна прасувати акурат перед тим, як він мав одягатися і їхати на роботу. Кожного дня в квартирі жінка мала проводити вологе прибирання. Прати його сорочки лише вручну. І… таких правил було стільки, що дуже скоро Ліля, прагнучи виконати їх, відчула, що втрачає себе. Розчиняється в побутових справах.

– Мишко, я хочу малювати, – мовила якось. – Я ж закінчила інститут мистецтв.

– Викинь ці дурниці з голови, – відмахнувся, наче від мухи. – Жінка має займатися тим, що приноситиме задоволення її чоловіку.

– А як же самореалізація? – здивувалась вона. – Я відчуваю, що зможу.

– Лілечко, то все дурниці, – засміявся чоловік і пригорнув її до себе. – Ти заміжня жінка, і тому викинь їх з голови.

І вона, прагнучи зберегти спокій в сім’ї, й далі продовжувала виконувати усі його забаганки. Так минуло десять років. За той час чоловік розвинув власну справу, купив авто з салону, часто їздив за кордон у відрядження.

– Привіт, Лілю! – почула якось в телефоні голос найкращої подруги. З Мілею вони разом навчалися в інституті і взагалі були наче сестри. – Хочу приїхати, поговорити. Чи ти не проти?

– Звісно, приїжджай, – зраділа Ліля. – Я так давно тебе не бачила.

– Ну, не так вже й давно, – відповіла подруга. – Якихось два місяці. Зрештою, не думаю, що тобі сподобається те, що скажу, але ця розмова повинна відбутися. Відкладати її нікуди.

Ліля була здивована: про що це каже Міла? Однак поспішила приготувати улюблені Мілині канапки і заварити її улюблене мокко. Та, ледве побачивши подругу, зрозуміла, що тій явно не до канапок.

– Лілю, я не знаю, як тобі сказати, – мовила Міла, ледве ступивши на поріг. – Однак ця розмова мала відбутися вже давно. І далі нікуди тягнути.

Опісля все було, наче в кінострічці. Міла сказала, що вони з Мишком вже давно кохають одне одного. І хочуть бути разом. А тут вона, Міла, дізналась, що вагітна, і тому питання вирішене – Мишко розлучається із Лілею і одружується з Мілею.

Поки подруга тараторила все це, Ліля почувалася рибою, яку викинули з води. Розкривала рот, аби щось сказати, проте подруга не давала мовити й слова. Коли ж Міла гримнула дверима, Ліля по стіні опустилась на паркет і розридалась. Почувалася ганчіркою, об яку витерли ноги і коханий чоловік, і найкраща подруга. Випила келих вина, проте легше не стало. Сновигала квартирою, розуміючи, що скоро доведеться залишити її. Почала збирати речі – і натрапила на мольберт і давно засохлі фарби. Спробувала малювати, а наступного дня накупляла кисточок, фарб, чималу палітру, полотна. Відтоді не було й дня, щоб вона не проводила декількох годин біля мольберта. А там прийшла слава, гроші, нові можливості і, найголовніше, самореалізація. Та цій журналістці всього цього знати не потрібно.

– Добрий вечір, пані Ліліє, – спогади перервав телефонний дзвінок. – Я був на відкритті виставки, придбав дві ваші картини і щиро вражений вашими роботами. Хотів би замовити портрет. Чи візьметесь?

Вони зустрілися наступного дня. Обговорили строки написання. А тоді поїхали в його чималий будинок на околиці міста – він підвів її до велетенського дзеркала, яке сягало від паркету до самої стелі і показав на її відображення.

– У цю жінку я закоханий і прошу намалювати її портрет, – прошепотів.

У відповідь вона радісно посміхнулась. Ліля давно вже помітила цього солідного, завжди стильно одягненого чоловіка, який приходив на відкриття усіх її виставок, купував картини. Вона відчула, що в її житті починається нова, красива і щаслива історія.

Ксенія Фірковська

 

Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Все про: кохання, гроші, розлучення
В тему

Останні матеріали