Зеня працювала в чоловічому колективі. Ще б пак! Адже підприємство займалось виготовленням редукторів. Відтак усі працівники були чоловіками. Єдиною жінкою в колективі була бухгалтерка, тобто вона, Зеня. Тож часто нарікала на те, що в обідню перерву немає з ким погомоніти. А одного разу прийшла додому радісною.
– Іванку, а в мене чудова новина, – мовила загадково. – У зв’язку з розширенням штату і створенням ще одного підрозділу шеф вирішив взяти на роботу секретарку. Мовляв, роботи чимало, тож йому потрібна помічниця.
– Вау! То це чудово! – зрадів за дружину Іван. – Тепер матимеш з ким погомоніти!
– Так! – погодилась дружина. – Ми вже познайомились. Вероніка мені дуже сподобалась. Красуня, розумниця. А ще в неї неймовірно позитивна енергетика. І завтра після роботи ми йдемо на каву.
Так в житті їхньої сім’ї з’явилась Вероніка. Вони з Зенею дуже швидко стали друзями. Разом ходили на каву, на піцу. Згодом Вероніка почала запрошувати Зеню в нічні клуби, на різноманітні гулянки. А ще подруги взяли за звичку половину кожної зарплати витрачати на обновки.
– Зеню, ти ж ніколи не була такою шмотницею, якою стала тепер, –мовив якось Іван. – Зрештою, подивися сама – в нас вже нікуди складати твій одяг. Та навіщо тобі все це? Ти раз чи два одягнеш – і вже шукаєш, що нове купиш за чергову зарплату.
– О, Вероніка правду казала, що усі чоловіки – страшенні жаднюги, – розсміялась дружина. – Зрештою, на що хочу, на те і витрачаю гроші, які сама ж заробила.
І хоч як доводив Іван, що того одягу давно вже надмір, що через нього він замовив ще одну шафу-купе, що вони ж планували трохи економити, аби згодом продати ту квартиру, в якій живуть, і купити більшу за площею, все було марно. Його спокійна, поміркована дружина змінилась до невпізнанності. Тепер Зеня турбувалась лише про власні забаганки. І все більше часу проводила з новою подругою.
– Ми з Веронікою летимо в Єгипет, – мовила якось, збираючи дорожню сумку. – В неї день народження, і вона вирішила відсвяткувати його біля моря.
– Зеню, але ж це купа грошей, – відповів Іван. – Зрештою, окрім вартості путівки, ще треба мати щонайменше декілька сотень доларів на різноманітні витрати.
– Не турбуйся, я отримала заробітну плату та премію, – сказала дружина. – Ну і взяла трішки грошей з тих, що ми відкладали.
– Що? Ти взяла гроші з тих, які ми зекономили на житло? – було видно, що чоловік сердиться. – Як ти могла?
– Ну, якось змогла, – розсміялась Зеня. – Зрештою, це ж не лише твої гроші, а наші.
Наступні вісім днів, які Зеня була в Єгипті, Іван жодного разу так і не зміг додзвонитися до неї. А це його ще більше сердило та виводило з себе.
– Ти, друже, або роботу для дружини шукай нову, або серйозно з нею поговори, – порадив старший брат, якому було боляче дивитися, як мучиться Іван. – То не діло.
У відповідь молодший брат промовчав. Та й що він міг сказати, коли відчував, що ситуація вислизає з-під контрою. Річ у тім, що останніми місяцями Зеня після зустрічей з Веронікою все частіше приходила додому в стані алкогольного сп’яніння. Відтак сварки між подружжям стали постійними.
– Ненавиджу! – якось в пориві злості прошепотів Іван, подумавши про Вероніку. Це ж вона, ота секретарка, перетворила його дружину на невідь-кого. – Але я з тобою обов’язково розберусь.
Того вечора Зеня знову прийшла додому п’яною. Белькотіла щось про каву, на яку вони з Веронікою їздили аж за межі міста. Опісля її знудило, вона плакала і жалілась на біль у шлунку. Коли ж Іван роздягнув її і відвів до спальні, відразу заснула.
– Ну, секретарко, постривай, – мовив чоловік, прийнявши тверде рішення зустрітися з подругою дружини. – Я з тобою поговорю. Причому так, що ти більше ніколи не захочеш зустрічатися з моєю Зенею і споювати її.
Через декілька днів, з’ясувавши адресу Вероніки, він поїхав у новий мікрорайон, де в одній з новобудов мешкала подруга його дружини. Піднімаючись ліфтом, думав, що скаже тій Вероніці. Підійшовши до дверей, натиснув на дзвінок.
– Хто там? – почув голос, який видався до болю знайомим.
За мить двері відчинилися – і Іван оторопів – перед ним стояла його колишня наречена. З Веронікою вони разом навчалися в інституті, зустрічалися з першого курсу. І на п’ятому курсі він зробив їй пропозицію руки і серця.
– Ой, Івасику, я так чекала цих слів, – зраділа вона і кинулась йому на шию. – Коли весілля?
– То ти згодна? – запив він, міцно притиснувши її до грудей. – Згодна?
– Звісно, згодна, – розсміялась вона. – А хіба могло бути по-іншому?
Опісля вони готувались до весілля. Вибирали йому костюм, а їй сукню. Складали списки гостей, яких хотіли запросити. Вибирали ресторан і погоджували меню. А далі було те, що змусило Івана кинути все і поїхати в інший кінець країни – Вероніка зрадила його з його найкращим другом. Як же було боляче! Іван і нині стрепенувся, пригадуючи, як важко йому було, як не хотів жити.
– Привіт, любий, – голос Вероніки повернув до реальності. – Я всі ці роки шукала тебе. І нарешті знайшла.
– То ти спеціально споювала мою дружину? – вражено запитав Іван.
– Так, спеціально, – погодилась колишня кохана. – Мрію про той день, коли ти кинеш ту п’яну дурепу, від якої вічно тхне алкоголем, і тоді ми будемо разом.
– Не смій, чуєш, не смій навіть підступатися до моєї Зені, – вигукнув чоловік. – Ти вже раз зіпсувала моє життя, і я не дозволю зробити це вдруге.
Ксенія Фірковська
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
