До чужих чоловіків – красивих і багатих – Люда завжди була ласою. Саме це і стало причиною того, що одного дня чоловік, заставши дружину в обіймах іншого, не став робити скандалу чи розбірок, а просто взяв свої документи, половину грошей з сімейного бюджету, деякий одяг – і гримнув дверима.
Про це йдеться на шпальтах газети "Твій вибір"
– Ну, він у тебе міцний горішок, – промовив коханець. – Я думав, що він тут зараз нам обом казна-що зробить.
– Він? – аж здивувалась від почутого Люда. – Та він ганчірка, а не чоловік. Провітриться і прийде вечерю готувати.
Однак Іван, який не вперше заставав дружину з різними чоловіками, не повернувся ні того, ні наступного дня. А через місяць, коли Люда сама почала його шукати, стало відомо, що він залишив Україну. Одні казали, що поїхав на заробітки, інші – що виїхав назовсім. І те, й інше могло бути правдою. Особливо якщо врахувати, що його батьки і сестри з сім’ями давно вже мешкали в Італії.
– От, покинув мене одну з дитиною, – ридала Люда. – Совісті ні грама нема в нього. Нелюд, а не чоловік і батько.
При цьому вона промовчала про те, що донька була ну геть не подібна на Івана. Більше того – мала була точнісінькою копією їхнього сусіда. Тож «добрі» люди не раз казали Дмитру визнати своє батьківство і не вводити в оману Івана.
З часом Люда, якій набридли коханці, котрі постійно змінювали один одного, твердо вирішила вийти заміж за Ярослава. Він був знаним у місті бізнесменом, одружений, батько трьох дітей і коханець Люди. Час від часу він забирав її у заклади відпочинку на околиці їхнього міста або ж в сусідніх обласних центрах. А вранці привозив – втомлену і щасливу. Опісля він мчав на роботу, а вона відсипалася – і мріяла про те, як одного разу він запропонує їй руку і серце. Однак, попри свої любовні походеньки, Ярослав кохав дружину і думки про розлучення ніколи не з’являлися в його голові.
– Піди до старої гуцулки, – порадила подруга Люді. – Сама знаєш, що для неї немає неможливого.
– Боюся, – прошепотіла Люда. – До гуцулки боюся йти.
– Ну, значить, не так тобі той Ярик і потрібен.
Після тривалих роздумів Людмила таки пішла до старої хатини, яка по вікна вгрузла в землю. Стара бабуся, яку усі називали гуцулкою, подейкували, вміла геть все: приворожити, відворожити, наслали злі чари і ще багато чого іншого.
Гостя розповіла про своє кохання, про бажання вийти заміж за чоловіка, якого любить понад усе. Про те, що і він її любить дуже. Промовчала лише про його дружину і дітей.
– Зробіть так, аби він був зі мною, – почала просити. – Можете?
– Можу, – відповіла бабуся і сказала, аби Люда нахилилась над відром з водою. – Я все можу. І дітей його зі світу звести і дружину. Бо вони ж його так просто не відпустять.
– Зведіть, – благала Люда, не думаючи, який страшний гріх чинить. – А я вам віддам ось золоті сережки, й ланцюжок, і каблучки, і грошей дам.
Через тиждень Люда знову була в тій хатині. Взяла приготовлений настій і, коли була з Ярославом, нишком підливала його в їжу та напої. Результат не забарився. Чоловік все частіше залишався з нею, почав говорити про те, як набридла дружина. І взагалі з нею, Людмилою, він був би по-справжньому щасливим.
– То чого ти чекаєш? – не витерпіла жінка. – Хочеш, аби таку ягідку, як я, інший вкрав?
– Ні, цього я не допущу, – твердо відповів Ярослав. – Ця ягідка лише моя.
А через два тижні на порозі квартири Люди стояла незнайома, гарно одягнена і вродлива жінка.
– Ви Люда? – запитала вона і, дочекавшись ствердної відповіді, продовжила. – А я дружина Ярослава. В нас почалися серйозні проблеми в сім’ї, і якщо ви не припините своїх фокусів, то ці проблеми будуть вашими. І ще, запам’ятайте, Ярослав ніколи і ні за яких обставин не залишить сім’ю.
– Ну це ми ще побачимо, – самовпевнено відповіла Людмила. – І взагалі – геть звідси.
– Подумай добре, – мовила незнайомка, перейшовши на «ти». – Подумай зараз, аби потім не було надто пізно. Будеш жаліти, та буде пізно.
– Геть! – закричала Люда. Вона сама собі боялась зізнатися у тому, що злякалася непроханої гості і того льодяного спокою, з яким вона говорила.
Того ж вечора вона побігла до хатини старої гуцулки, однак зупинилася вражено – двері були відчиненими, проте всередині нікого не було. Таке враження, наче господиня зі своїм котом вибралися поспіхом і назавжди. І скільки після того Люда не приходила до тієї оселі – все було без змін!
А через два тижні в її житті трапилась трагедія – батьки, які жили в іншому місті і їхали до неї, розбилися в дорожній автопригоді. Маленька Вероніка стала просинатися посеред ночі з криком про те, що якісь страховиська тягнуть до неї свої лапи. А сама Люда відчула, наче сили тікають від неї. Постійна слабкість, страшенна втома, сильний головний біль – все це дуже виснажувало її. Відвідування лікарів не приносило результатів – усі казали, що вона повністю здорова, а одне медичне світило навіть запідозрило її у симуляції.
– Ярославе, приїдь, – простогнала вона. – Мені так погано!
– Не приїду, – твердо і холодно відповів той. – Хтось поробив моїм дітям на смерть, то ми з дружиною їздимо до бабки, яка повертає пороблене тій тварі.
– Ярославе, – закричала вона, однак у відповідь почула лише короткі гудки.
Це була остання їхня розмова – відтоді він жодного разу не підняв слухавки, коли вона дзвонила.
А через місяць трапилась трагедія. Якийсь нелюд викрав Вероніку і, затягнувши у лісосмугу, жорстоко вбив. На похороні, який Людмила пам’ятає вкрай погано, їй здалось, що на мить вона побачила серед людей дружину Ярослава.
– Бумеранг завжди повертається, – мовила вона. – Ти хотіла зруйнувати мою сім’ю, та усі твої старання повернулися до тебе назад.
Ці слова Людмила згадує кожного разу, коли приходить на кладовище, де похоронені її донька та батьки. Вона віддала б усе, аби повернути час назад, – тоді вона ніколи не пішла б до старої гуцулки. Однак пізно.
Ксенія Фірковська
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
