Життя

«Мамо, я хочу до тата… на небо…»

«Мамо, я хочу до тата… на небо…»

Коли сміється дитина – усміхається небо. І ті, що на небі… Доказом цього стало прекрасне дійство, яке провели поблизу Луцька для дітей Небесного легіону, у яких війна назавжди забрала татусів і зробила їх не за віком дорослими.

«Їхні татусі на небі, але вони тішаться з сьогоднішнього заходу…»

«Посміхнись, дитино» – святково-розважальне дійство відбулося на території Готельно-ресторанного комплексу «Рестпарк» і охопило діток Луцького району, деякі доїжджали з Маневич, з Камінь-Каширського району, з Любешівщини. Приурочене до відзначення 30-ї річниці Незалежності України, воно фактично стало продовженням проєкту «Посміхнись, мамо», який був організований цього року для мам загиблих Героїв.  Як розповів керівник волонтерського руху «Меценати для солдата» Руслан Теліпський, на дійство запросили 30 мам і 68 діток віком від 5 до 17 років.

Про це йдеться на шпальтах газети "Твій вибір".

– Гасло «Посміхнись, дитино» означає, що позитивні емоції цих дітей залежать від кожного з нас. На жаль, їхні татусі – на небі, але вони тішаться з сьогоднішнього заходу», – висловився  Руслан Теліпський.

Долучилися до цієї доброї справи і волонтери, представники бізнесу, координатора Жіночого руху «За майбутнє» Ольга Максимяк, співорганізоторка дійства – депутатка Луцької районної ради Валентина Сидорчук (Вітовщик) та представники влади. Ніколи не лишається осторонь таких важливих ініціатив і керівництво Луцької районної ради. Як розповіла радниця голови Луцької районної ради Віра Баландіна, голова Олександр Омельчук особисто виділив посильну фінансову допомогу на проведення цієї події.

– Такі дійства дуже потрібні, ці мами і дітки мають почуватись потрібними і захищеними. Їм необхідна увага. Дуже хочеться, щоб такий захід проводився і в інших районах області, – наголосила вона.

Нацгвардійці, поліцейські, справжні байкери, а також найрізноманітніші майстер-класи, фотографування з велетенською пандою, розваги та бульбашкова дискотека, смачне частування – усе заради того, щоб діти посміхалися і знали: про них пам’ятають і піклуються. А їхні щасливі усмішки – найбільший доказ, що мета заходу досягнута.

Загиблий тато Герой приходив до сина у сні, аби погратися

Іщук Наталія з Луцька тут разом із 10-річним сином Станіславом і 7-річною донею Анею. Каже, її діти просто в захваті від таких подій, адже тут вони знаходять нових друзів, спілкуються. І головне – саме тут вони в своєму середовищі, у якому всі об’єднані однією мрією: аби тато був поруч. Чоловік пані Наталії загинув в Іловайську. Тоді донечці було усього 9 місяців, сину – 3 роки. Найяскравіших спогад Стаса про татуся – червона машинка на дистанційному кермуванні, яку той подарував йому на Пасху. Два місяці після похорону хлопчику щоночі снилося, що татко приходить і грається з ним тією машинкою. А потім він йшов на кухню і зникав. Тоді син просинався з плачем. Йому так не хотілося, щоб тато йшов...

 Ольга Ляшук з Луцька, мама 8-річного Матвійка, говорить, такі заходи вкрай потрібні.

– Ми дуже вдячні за сьогоднішню подію, що про наших дітей не забувають, – каже вона.

Попри юний вік, Матвійко досить відповідальний і серйозний. Каже, займається боротьбою, аби захищати маму. І себе, від діток, які над ним кепкують. Тато Матвійка – офіцер, загинув у Іловайському котлі майже 7 років тому.

– Коли чоловіка не стало, Максимові було 9,5 місяця. Ще коли він був маленький, я розповідала йому, що татко на небі, і йому там добре. І тоді він почав просити мене: «Мамо, я хочу до тата на небо!» Тож я мусила придумувати щось інше. Були моменти, коли він питав, а який в тата голос, просив показати відео. Я ніби передчувала щось, тож постійно фотографувала чоловіка, хоча він не був від цього в захваті, – розповідає пані Ольга.

Жінка додає, її син – великий мрійник. Одна з його мрій – створити машину часу. Одного разу він запитав її, чи це можливо зробити. На що мама йому відповіла: «Я вірю, що ти зможеш».

Шепелюк Марина з Нововолинська після загибелі в Іловайську чоловіка, який був офіцером у четвертому поколінні, залишилася сама із чотирма дітками. Нині її Віталію – 19 років, Маргариті – 15, Домініці – 12 і Женев'єві  – 9.

– Дякую чоловіку, що він так мені виховав старшого сина, що той якоюсь мірою зміг замінити його – і працює, і фінансово допомагає, і з дітьми лад дає: з навчанням, з домашніми справами. Я б не змогла без нього. В мене всі діти вміють смачно готувати. Хто вдома і вільний, той готує чи то обід, чи вечерю, розповідає жінка.  

Її найменшенькі доні досі не змирилися з втратою тата. Домініка завжди писала йому листи і дотепер продовжує це робити. У них вона розповідає йому, чим займається, радиться з ним, говорить, як їй його не вистачає. Веде з ним бесіду. Меншій тато постійно приходить у снах і завжди посміхається…

Ірина Бура

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Читайте також
Все про: історія
В тему