Життя

Експодружжя зустрілося в морзі, коли він забирав тіло дружини, а вона – їхнього сина

Експодружжя зустрілося в морзі, коли він забирав тіло дружини, а вона – їхнього сина

Із Романом Аліна познайомилась в університеті. Вони навчалися в паралельних групах. А ще – разом ходили на гурток карате. Він, вона, Інна, Карина та Ігор – так і сформувалась їхня маленька компанія. Кінотеатри, театри, музеї, кафетерії, де готували смачні піцу, ароматну каву, місцеві парки та цікавинки міста, в яке вони приїхали на навчання з різних куточків області, – важко сказати, де вони не побували. Їм було цікаво разом. З’ясувалось, що їх поєднують спільні уподобання, імпонують одні й ті ж фільми та книги.

Про це йдеться на шпальтах газети "Твій вибір". 

А згодом між Романом та Аліною промайнула іскра кохання, і дуже швидко вони стали парою.

– Ой, Романе, здається в когось скоро весілля, – жартувала Карина. – Та й справді – чого довго тягнути?

– Ти про що? – червонів юнак і робив вигляд, що не розуміє, про що йдеться.

– От якраз про те, що ви з Аліною – чудова пара.

Однак до весілля справа дійшла лише на третьому курсі. І то, очевидно, тому, що дівчина завагітніла. Роман цій звістці не надто зрадів, однак запропонував оформити їхні стосунки в РАЦСі.

– Дивно все це, – мовила Інна, коли Аліна почала готуватись до весілля. – Ти прости, але мені здавалось, що ви перестали зустрічатися.

– Так, – погодилась Аліна. – Пам’ятаєш, я запросила Рому на свій день народження. Він прийшов і залишився до ранку. Ми ж тоді трішки випили алкоголю і про контрацепцію не подумали. Ну і от. Зрештою, можливо вагітність стане новим початком наших стосунків. Якщо чесно, то я і понині кохаю його.

Надії Аліни все ж не справдились. Життя молодої сім’ї не заладилось буквально з перших днів. І коли маленькому Герману виповнилось пів року – батьки подали заяву на розлучення.

– Не хотіла тобі казати, але в Романа давно є інша, – розповідала Карина. – Зрештою, саме вона і була причиною того, що ви тоді розлучились. І якщо не твоя вагітність, він би давно одружився з Олею.

– А це хто така?

– Оля Курчакова. Хіба не знаєш?

– Донька декана?

– Так. Вона накинула на Рому оком, ще коли ви зустрічалися. Ну і тепер, коли у вас була чергова сварка, то він до неї втікав.

Зраду чоловіка, якого, попри розлучення,  Аліна продовжувала кохати, вона переживала важко. Однак згодом час зробив свою справу. Дитина росла, потребувала уваги, Аліна змушена була перевестися на заочне відділення і влаштуватися на роботу. Думати про Романа просто не було коли. І навіть звістку про його одруження сприйняла спокійно.

Тим часом і Роман, і Оля почувалися найщасливішими людьми у всесвіті. Ще б пак! Молоді, закохані, їх просто переповняли почуття. Плюс батьки дівчини подарували їм чудову трикімнатну квартиру в центрі міста, а батьки молодого чоловіка – гроші, за які новоспечене подружжя придбало автомобіль.

– Я нарешті по-справжньому щасливий, – розповідав Роман, випадково зустрівшись з Ігорем та Кариною, які також одружились і чекали народження доньки.

– А як же син, Аліна? – не витерпіла Карина.

– Ну, це вона так влаштувала тоді з тим днем народженням, затягла мене в ліжко, аби завагітніти, тож, що хотіла, те й має, – з деякою погордою в голосі відповів Роман.

– Але ж це твій син, Ромо, – не вгавала давня приятелька.

– То й що? В нас з Олею скоро також будуть дітки.

Проте якраз із дітьми у подружжя і не склалось. З невідомих причин Оля не могла завагітніти. Вони літали на моря, консультувалися у відомих медичних світил, однак лікарі лише розводили руками, мовляв, ви обоє здорові.

Минали роки. Герман закінчив виш і влаштувався програмістом в одну з міжнародних компаній. Почав зустрічатися з колегою по роботі, і Аліна чекала, що ось-ось в їхній маленькій однокімнатній квартирі на околиці міста з’явиться невістка.

– Ти б про себе подумала, – сказала їй якось Карина. – Алінко, ми ж ще не такі старі, аби на себе махати рукою.

– Ой, подруго, інколи мені здається, що я вже й зажилася на цім світі, – сумно відповіла Аліна. – Ти сама знаєш, як ми жили. В мене вічно дві роботи і підробітки. Я ту квартиру он стільки років виплачувала. Бувало, отримаю гроші, розкладу, скільки на що, і дивлюся, що й собі на білизну знову не лишилось. От тільки, коли Герман пішов на роботу, то стало добре. Щодо особистого, то я все життя кохала лише Романа. Попри все, що було, він і донині в моєму серці.

Герман і справді заробляв дуже пристойно. Відтак найняв бригаду, яка зробила ремонт. Тоді придбав нові меблі і купив матері путівку в санаторій.

– І не переч, – сказав, коли Аліна почала віднікуватися. – Поїдеш, відпочинеш. Мамо, ти й так все життя наче білка в колесі.

І Аліна поїхала. А через тиждень їй подзвонила Карина. Виявилось, що, повертаючись додому, Герман побачив, як двоє невідомих тягли в кущі дівчину. Кинувся на її захист, і один із нападників, який, як згодом виявилось, мав багате кримінальне минуле, наніс йому декілька ударів ножем. Випадкові перехожі кинулись на допомогу, однак від величезної крововтрати Герман помер у кареті швидкої допомоги дорогою в лікарню.

Здавалось, Аліна ось-ось збожеволіє від того, що сталось. Дуже важко, коли у засвіти відходять батьки, однак справжньою трагедією є похорон, на якому батьки хоронять дітей.

У морзі, куди Карина, Ігор та Аліна приїхали по тіло хлопця, було тихо-тихо. Лише ридав чоловік, який також приїхав з родичами чи друзями.

– Рома? – вражено мовила Карина. – Це ти?

Це і справді був Роман. Його життя в якийсь момент дало тріщину. Донька декана виявилась ой якою капризною. То те не так, що інше не в лад. Десь там, в глибині душі, він мільйон разів пошкодував про те, що залишив Аліну – тихеньку, покладливу, ту, яка заглядала йому в очі і була готова виконати все, що він захоче. Однак поруч була інша, батько якої влаштував його на роботу, а згодом дав чималу суму на розвиток бізнесу. Отак і жив Роман – обнімаючи одну і сумуючи за іншою.

Згодом виявилось, що в його дружини лікарі виявили неоперабельну стадію раку. Поїздки в Ізраїль та Німеччину були марними. Тамтешні лікарі лише підтвердили, що жінці лишилось мало.

– А ти що тут робиш? – запитав Аліну Роман.

– Забираю тіло сина, – прошепотіла вона.

– Аліно, прости мені, – Роман знову почав ридати. – Прости, що покинув вас. Тебе і нашого сина.

Ксенія Фірковська

Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Читайте також
Все про: історія
В тему