Коли розпочалась Революція гідності, журналіст Тарас Матвіїв, житель міста Жидачева, що в Львівській області, відразу став на захист Батьківщини та майбутнього її народу. Згодом разом із іншими активістами розшукував людей, які зникли безвісти. А тоді добровольцем пішов на війну. В складі «Карпатської Січі» боронив Україну на Донеччині, зокрема у Пісках.
Про це йдеться в газеті "Твій вибір".
Коли повернувся з війни, то продовжував і надалі боротися за кращу долю нашої держави. У своїх статтях він викривав незаконні вирубки лісу, писав про підпільні зали ігрових автоматів. Тарас був депутатом місцевої ради, а відтак – і автором багатьох проєктів, які були спрямовані на покращення благоустрою рідного міста і життя місцевих жителів.
– Саме завдяки йому в нашому місті з’явилися дитячий та спортивний тренажерні майданчики, – розповідає Галина Шевчук, місцева жителька. – Тарас був ініціатором відродження місцевого футбольного клубу, проведення благодійних концертів та ярмарків, збору коштів для хворих. Він зібрав експонати і організував виставку «Жидачівщина у полум’ї Революції гідності та російсько-української війни». Ця виставка діяла в місцевому музеї, тож Тарас проводив екскурсії, розповідав про усі ці події, адже сам був їхнім очевидцем.
Також Тарас організовував військово-патріотичні вишколи. І згодом пішов на «лідерські» курси в Академію Сагайдачного. А через рік молодший лейтенант, який отримав позивний Сармат, знову пішов на війну. А 10 липня його не стало. Того дня під Троїцьким, що на Луганщині, вороги обстрілювали позиції українських захисників, якими командував Сармат. І один зі снарядів влучив у бліндаж, де були наші захисники. Ані миті не роздумуючи, Тарас кинувся до руїн, які були охоплені полум’ям, і виніс двох покалічених побратимів. Це були останні секунди його життя – буквально за мить вибухнула міна, 31-річний офіцер 24-ї окремої механізованої бригади імені Короля Данила загинув. Указом Президента України посмертно Тарасу було присвоєно звання Героя України.
Нині в домівці батьків Тараса зберігаються його речі: бойові нагороди, вервиця, військовий берет, особисті речі. Батьки, які втратили єдиного сина, часто підходять до цього куточка. А ще на столику часто сидить і Марс – рудий кіт шотландської породи скотіш страйт годинами може вдивлятися в портрет свого загиблого господаря.
– Син подарував мені Марса перед відходом на Схід, – каже Валентина Павлівна, мама Тараса. – Незадовго до мого дня народження Тарас приїхав із Яворівського полігону і сказав, що йому не подобається, що в нашій оселі дуже тихо. Мовляв, потрібен рух, рейвах. А тоді й запитав, кого я хочу, – котика чи песика. Рудого котика вибрав через інтернет. Мовляв, буде по хаті сонечко бігати. Однак особисто привезти не встиг, тож нам тваринку привезла Оля, кохана дівчина Тараса. Ми думали, як назвати котика, але в нього на чолі і складках шерсті наче проглядається літера «М». Вирішили назвати Марсом. Нині кіт часто сидить на столі, лапкою водить по фотографії, наче гладить її. Інколи складається враження, наче він цілує Тараса. Спершу мені було якось моторошно, однак із часом звикла. Тепер буває, що шукаю Марса, він біля портрета Тараса сидить. Коли я сумую чи плачу, то котик залізає мені на коліна, на груди, торкається лапкою обличчя і дивиться в очі. Він наче хоче мене заспокоїти. Буває, що інколи мовлю про себе: «Дивишся на мене, Тарасику? Шкодуєш маму», а тоді й думаю, що ж я таке кажу, це ж просто кіт.
Згодом учасник АТО з Луцька Руслан Кашаюк намалював Тараса в образі воїна-монаха. На місці серця зобразив карту України. Того дня, коли відкрили меморіальну дошку Герою, то цю картину привезли до оселі його батьків. Зайшовши в кімнату, мама побачила, що Марс лежить на портреті й обіймає Тараса лапкою.
Ксенія Фірковська
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
