У маршрутці, що прямувала до Світязя, поруч зі мною сиділа жінка років 45-ти. Її мобілка часто дзвонила, і пасажирка постійно ніби виправдовувалася, чому вона їде відпочивати.
– Свахо, не хвилюйтеся, у мене теж може бути особисте життя, чи не так? Кілька днів маю право полежати на пісочку, правда? Може, діти надумають нам внука подарувати? – сусідка по сидінню спочатку жартувала.
– Доцю, все буде добре. Я наліпила вам вареників і пельменів, накрутила голубців – морозилка забита напівфабрикатами, а холодильник – продуктами. Тому відпочивайте без мене, запросіть друзів, – менш оптимістично пояснювала ситуацію, як з’ясувалося, невістці.
– Сину, от чого ти нервуєшся? Я відпочину від вас, ви – від мене. А Майю не маринуйте на восьмому поверсі, завезіть її до другої бабусі в село, хай подихає свіжим повітрям, поп’є свіженького молочка, – це вже сусідка балакала з сином.
Нарешті вимкнула телефон і зітхнула з полегшенням.
– Ото навчила дітей на свою голову, що живуть на всьому готовому, – витираючи піт з чола, зітхнула жінка. – Сина виховувала сама, чоловік пішов до коханки. Щоб не дорікали, що дитина одягнута гірше, працювала на кількох роботах. Потім подруга переконала започаткувати власну справу. Почала возити товар з Хмельницька, відкрила на базарі кілька торгових точок. З тією торгівлею не було коли вгору глянути, не те, що особисте життя влаштувати. Правда, був один чоловік, навіть пропонував заміж за нього вийти. Але син, на той час йому було 10 років, мало не викинувся у вікно. Сказав: або я, або твій коханець.
Не зогледілася, як син виріс. Пішов в армію. Чесно скажу, що я тільки й пожила ці півтора року. А коли Сашко демобілізувався, почав ніби виправдовуватися. Мовляв, він був егоїстом, і не треба було його слухатися, а влаштовувати особисте життя. Та було вже пізно, бо всі потенційні кандидати якщо не прилаштувалися біля інших жіночок, то спилися.
Але з сином ми так-сяк мирилися. Проблеми почалися, коли Сашко надумав одружуватися. Свати з віддаленого села приїхали на оглядини і відразу постановили: дітям віддати більшу кімнату, мені вистачить спальні. Після весілля відразу ж підселили до мене свою молодшу доньку-студентку. Мовляв, так вигідніше, бо вони передаватимуть продукти з дому.
Слава Богу, що ця дівчина швиденько вийшла заміж і переїхала до чоловіка. У мене хоч була своя кімната, бо до молодят мені заборонили заходити без попередження.
Ситуацію розрядила поява внучки. Діти вчилися, то ж я доглядала її з перших днів. Але навіть коли Майю вже можна було віддавати у дитсадок, невістка просила, щоб за дитиною дивилася я. Це при тому, що родинний бізнес був повністю на мені. Однак я таки прилаштувала внучку в садочок, а сама пішла працювати, щоб не платити продавчині.
Звісно, діти хотіли гарно одягатися, смачно їсти, відпочивати за кордоном. І це все за мій рахунок. Але я настільки виснажувалася на роботі і вдома, що потрапила в лікарню. Подруга порадила після лікування поїхати хоч на Світязь, що я і зробила. Знаєте, що сказав мені син, проводжаючи на автобус? «Мамо, якщо ти когось і зустрінеш там, то май справу або з мільйонерами, або з іноземцями». Ось так, інших варіантів мої діти не розглядатимуть...
Марта Юлантова
БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ» В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
