Із чим у вас асоціюється Різдво? З кутею, колядками і… фільмом «Вечори на хуторі поблизу Диканьки».
Про це йдеться у газеті "Твій вибір".
Хоча стрічка вийшла на великий екран рівно 60 років тому, а слова її героїв ви вже, певно, вивчили напам’ять, проте це кіно, яке не набридає.
У чому ж секрет народної любові, а що у зйомках фільму лишалося таємницею за сімома печатями?
Почнемо з того, що, коли радянська кіноцензура почула ідею зйомок стрічки, відразу сказала категоричне «Ні». Бо, виявляється, режисер Олександр Роу планував назвати фільм «Ніч перед Різдвом». А в Радянському Союзі, як пам’ятаємо, велася активна антирелігійна пропаганда.
На щастя, режисер викрутився із ситуації, запропонувавши іншу назву – «Вечори на хуторі поблизу Диканьки». Оскільки однойменний твір Гоголя входив до шкільної програми тих часів, то цензура вже не мала підстав заборонити зйомки. І робота розпочалася.
Спочатку творці фільму хотіли максимально відтворити колорит українського села, зображеного Гоголем. Для того вони відшукали на Полтавщині село Диканька. Та доки тривала підготовка до зйомок, настала весна, сніг у Диканьці розтанув, і знімальній групі довелося прямувати аж у Мурманську область, де сніг лежав дев’ять місяців на рік.
Один травмувався, інша зламала носа
Українські будиночки, та й загалом село у фільмі, не були справжніми – усюди декорації. Та й у масовку режисери брали учнів Кіровського медучилища. А ті радо зголошувалися. По-перше, це була можливість хай епізодично, але засвітитися в кіно, а, по-друге, хорошим заохоченням до зйомок слугував гонорар – три карбованці за кожен день.
Натомість трюкачеві, який мав зіграти літаючого в небі чорта, не пощастило. Під час виконання своєї ролі дублер серйозно травмувався. Тому актор Георгій Мілляр, який грав чорта, мусив небезпечні трюки виконувати самостійно. Причому акторові на той час було вже 58 років, а сам він дуже боявся висоти.
Не менше ризикував Мілляр, коли в 30-градусний мороз бігав у тоненькому костюмі чорта та залазив у справжню ополонку з водою. Після двох дублів Мілляра, аби не захворів, закутали в кожух та дали випити горілки. А він щоразу, як тільки мав перевтілюватися в чорта, казав: «Господи, прости».
Зазнала травми і виконавиця ролі відьми-Солохи. Людмила Хитаєва перед зйомками каталася на лижах, врізалася в дерево, зламала носа, і все її обличчя перетворилося на суцільний спухлий синець. «Це мені кара, що погодилася грати відьму», – вирішила актриса і попросила зняти її з ролі. Проте режисер переконав в іншому.
До речі, сама Людмила мала не зовсім пишну фігуру. Тому костюмери підкладали їй потовщувачі. А, щоб утворилося друге підборіддя, Людмила постійно тримала голову злегка опущеною.
Жодної любові – тільки сльози
Справжнім ажіотажем супроводжувався відбір на роль дівчини Оксани. Зіграти її пробувалися п’ять тисяч претенденток. Та Роу зупинив вибір на 19-річній киянці Людмилі Мизниковій, яку режисер випадково побачив у коридорі кіностудії імені Довженка. Юна красуня зголосилася на пропозицію, хоча пробувалася на іншу роль. Проте під час зйомок їй було важко витримати тривалу розлуку з мамою. Тож у сценах, коли потрібно було плакати, Людмила згадувала рідний дім, і сльози самі котилися горохом.
А от зіграти любов до Вакули дівчині було непросто. Студент Київського театрального училища Юрій Тавров, який грав коваля Вакулу, був замкнутим. Тому між ним та «коханою Оксаною» не було і краплини симпатії, що вже казати про любов.
На відміну від колег «по цеху», Юрій Тавров після виходу «Вечорів на хуторі» не зумів засяяти як актор. Він зіграв лише декілька епізодичних ролей, а потім спився. Для прожиття влаштувався працювати маляром-штукатуром. Двічі був одруженим, і два шлюби розпалися через алкоголізм Юрія. Щоразу, коли чоловік бачив на екрані фільм «Вечори на хуторі», тут же вимикав голубий екран: боляче було згадувати минулу славу і усвідомлювати своє повне забуття. Через проблеми зі здоров’ям Юрій помер 2010 року. І де він похований – не знає навіть його дочка від першого шлюбу.
Овдовів, похоронив дочку і спився
Втім загалом на знімальному майданчику панувала весела та грайлива атмосфера. Виконувач ролі Чорта Мілляр любив дотепно перекручувати слова. Діда Панаса він, приміром, називав Понос А актор Микола Яковченко, який грав роль діда Пацюка, від 30-радусних морозів невтомно рятувався горілкою. Бувало навіть, що прямо в кадрі він нібито пив узвар, хоча там була оковита.
А скільки цьому ж таки Пацюкові довелося з’їсти тіста, аби відзняти сцену, де вареник сам крутиться в сметані і потім залітає дідові до рота! Між іншим, у дійсності вареник вилітав із рота Пацюка в тарілку. А потім оператор у зворотному напрямку прокручував кіноплівку.
Шкода тільки, що чортівня, яка супроводжувала акторів фільму, не минула й Миколи Яковченка. Ще до початку фільму актор утратив дружину й лишився сам виховувати двох доньок. А вже після зйомок фільму померла від раку дочка Яковченка. Через це актор остаточно спився й у віці 74 роки помер.
…Дебютний показ фільму відбувся на Кольському півострові, де власне і знімалося кіно. В Будинку культури міста Кіровська 15 грудня 1961 року глядачів ватними сніжками атакували чорти, і це додавало ще більшого святкового настрою.
Ну а чортівня, яка супроводжувала акторів фільму, могла бути просто збігом обставин…
БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ» В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!
Ніна Грицюк
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
