Життя

Завдяки карантину італійський музикант став викладачем української школярки

Завдяки карантину італійський музикант став викладачем української школярки

Мабуть, усі ми втомилися від сумних новин про коронавірус та не можемо дочекатися повного зняття карантину. Втім навіть у найважчі періоди стаються дива, про котрі ще вчора навіть мріяти було годі.

Саме так сталося з 12-річною музиканткою Ніколетою Остапенко з Харкова. Поділитися своєю неймовірно позитивною історією талановита дівчинка погодилася і з читачами нашого видання, йдеться у публікації в газеті «Твій вибір».

– Ніколето, на свій вік ти дуже круто граєш на саксофоні. Чому та коли обрала саме цей інструмент?

– Уперше я почула звуки саксофона у чотири роки. Відразу закохалася в його звучання. Через три роки вступила на відділення духових та ударних інструментів Дитячої школи мистецтв № 4 міста Харкова. Відразу почала переймати ази гри на саксофоні. Потім додала ще навчання на відділенні естрадного вокалу. І це, скажу чесно, дуже непростий шлях. Тож я досі навчаюся співати (як солістка), грати самостійно та в дуеті зі скрипалем на саксофоні, а також комбінувати під час виступу спів та гру на інструменті (це називається оригінальний жанр).

У якому віці ти дебютувала на великій сцені?

– Перший солідний виступ відбувся після двох років занять, тобто мені тоді виповнилося дев’ять. Це був міжнародний конкурс у Харкові та моя перша перемога – звання лауреата першого ступеня.

– Курйози через хвилювання ставалися?

– Якщо чесно, то я особливо не хвилююся перед виступам. Навпаки, люблю, коли в залі якнайбільше глядачів. Хоча без курйозів, звісно, не обходиться. Під час виступу рвалася сукня ззаду, але, попри оголену спину, я все одно не перервала гри. Був випадок, вимкнувся мікрофон. Але я дотримуюся принципу: що би не сталося, виступ має відбутися до кінця.

– Якою ціною даються оплески та квіти?

– Ціною постійної роботи над собою, коли немає слів «не хочу» чи «не можу». Адже заняття в мене відбуваються щодня з третьої години (у першій половині дня я ходжу в загальноосвітню школу). А, щоб виконати поставлені викладачами завдання, вдома займаюся по три-чотири години, тобто до дев’ятої-десятої вечора.

– Які найбільші перемоги ти привезла з музичних фестивалів?

– Усіх вже й не перелічити. Адже тільки за останні пів року я взяла участь десь у 30 конкурсах, що відбувалися в Україні та за кордоном. Майже у всіх отримала гран-прі (найвищу нагороду журі). Хоча найбільше запам’ятався конкурс у Дніпрі «Усі зірки Галактики», де, крім грамоти, вручили ще й фінансову винагороду.

– Із таким шаленим темпом важко було адаптуватися на карантині?

– Так, я звикла до напруженого графіка. А просто сидіти вдома – без музики, без емоцій – було дуже важко психологічно. Та й трагічні новини про коронавірус загнали в таку депресію, що я не могла змусити себе заграти бодай декілька нот на саксофоні. Тож рідні дуже хвилювалися за мій стан.

– Але саме карантин подарував дружбу зі всесвітньо відомим музикантом Фабіо Марзіалі!

– Так, я давно стежила в Ютубі за творчістю цього геніального саксофоніста, який проживає в Римі, але має мільйони шанувальників в усьому світі. Я знайшла щось спільне у нашій творчості (хоча мені до Фабіо ще рости і рости). Особливо вразила композиція «SweetDreams» в аранжуванні цього саксофоніста.

Тому я загорілася бажанням теж так заграти. І це, мабуть, був певний знак згори чи навіть містика: мама під час моєї карантинної хандри запропонувала виставити у «Фейсбук» відео, як я розучую «SweetDreams». Фабіо це побачив, написав, запропонував викладати мені уроки. Причому безплатно! І так ми подружилися.

– Скільки часу ви вже займаєтеся і якими секретами гри на саксофоні поділився музикант?

– Ми займаємося з Фабіо з 25 березня, увесь квітень та майже увесь травень. Як викладач він дуже вимогливий. Часом у мене аж губи фіолетові від навантажень. Але мені подобається переймати досвід саксофоніста зі світовим ім’ям. Що би я не запитала, він усе знає в плані музики. Своїми секретами він безкорисливо ділиться зі мною. Але для того вони й секрети, аби я не розповідала про них. Можу тільки сказати, що Фабіо потихеньку знайомить мене з гармонією, чого не навчають у наших музичних школах.

– Під час одного з онлайн-уроків у тебе зламався саксофон. Ти, певно, була у відчаї?

– Так, вийшов із ладу клапан. Полагодити його неможливо, бо всі майстри перебували на карантині. Я страшенно засмутилася: під загрозою зриву опинилися тренування з Фабіо. Але наступного дня мене чекав сюрприз: мій наставник поштою переслав мені новенький інструмент та диск із творами в його виконанні. Всього за чотири дні цей презент подолав тисячі кілометрів із Рима до Харкова. І коли я брала його до рук, не могла повірити своєму щастю!

– Інструмент від маестро відрізняється від того, який ти мала?

– Так, у мене був саксофон сопрано, а Фабіо презентував альт значного вищого рівня. Ціни інструмента я не знаю. Займатися на ньому ще складно. Але щоразу, коли беру до рук цей презент, одразу з вдячністю згадую свого наставника.

– Окрім навчання та саксофона, ти отримала ще й запрошення до Рима?

– Час покаже, чи зможемо ми приїхати до Італії. Поки мені здається, що все це сон.

Та й необхідно вирішити питання з фінансами і мовним бар’єром. Адже спонсорів для поїздок за кордон ми знайти не можемо! Єдина, хто підтримує на виступах, безкоштовно займається та навіть допомагає в роботі з Фабіо, – моя викладачка з вокалу Марина Аркадіївна Сафонова.

– Як знайомі поставилися до твоєї слави?

– Реакції однокласників іще не знаю, бо карантин. А от сусіди вже розповідають, що дізналися про мене в новинах.

– Яку чергову музичну вершину мрієш здолати?

– Це буде не просто. Адже я вже здобула титули «Гордість і надія України». Зараз ми чекаємо результатів щорічної премії «ДИВО Дитина-2020». Але разом зі своєю маленькою командою ми не втомлюємося працювати: придумуємо нові образи, вибираємо твори, в Дніпрі нам пишуть ноти. Наставники в Римі та Харкові готують аранжування. Та й у соціальних мережах відео з моїм виконанням стають усе популярнішими. Тому запрошую всіх читачів підписуватися на мої сторінки в соцмережах Nikoletta Ostapenko. Адже найбільше щастя музиканта – дарувати емоції людям.

Спілкувалася

Оксана Бубенщикова

 БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ»  В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!

Друзі! Підписуйтесь на наш канал в Telegram та сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Все про: італія, Україна, коронавірус
В тему