Частенько буває так, що, переживши нещасливе кохання, втрату дорогої людини чи зазнавши травм у якійсь аварії, люди, як кажуть у народі, не бачать світла в кінці тунелю і, відповідно, махають на все рукою: мовляв, це усе, це вже кінець.
Однак Віталій Черняховський, уродженець міста Берестечка, що на Волині, на власному прикладі показав, що будь-яка проблема чи навіть трагедія – це ще не кінець життя. Це лише початок нового його періоду. Молодий і вродливий юнак, втративши руку і ногу, у важкі хвилини розпачу навіть подумати не міг, що у його житті ще все попереду, – кохана дружина, любі дітки, друзі, чудові мандрівки та чимало захоплень, йдеться у публікації в газеті «Твій вибір».
– Віталію, розкажіть про себе. Коли ваше життя розділилося на «до» і «після»?
– Я жив і працював у рідному місті Берестечку. Жив, як і всі молоді люди, – робота, у вихідні – зустрічі з друзями, дискотеки. Якось мама розпочала зі мною розмову про те, що я не зовсім правильно живу. Мовляв, надто мало часу приділяю Богу. Я тоді на якийсь час задумався над її словами, але вирішив, що поєднувати життя, яким я жив, і водночас служити Богу – неможливо.
11 жовтня 2006 року відсвяткував 21 день народження, а у вихідні вирішили з другом поїхати на дискотеку. Ми саме розминалися з першим автомобілем, в якому їхали всі свідки аварії, коли зустрічна машина, ідучи на обгін, просто змела наш мотоцикл із дороги. В тій аварії я втратив ліву ногу і руку, була розбита селезінка, забій головного мозку. Був на волосинці від смерті. Медики розводили руками: мовляв, робимо усе, що можемо.
– Винуватець того, що трапилося, допоміг із оплатою лікування?
– Ні, сім’я хлопця, котрий мене збив, вирішила сфальсифікувати справу – вони підставили, начебто за кермом сидів не він, а його батько. Спершу було боляче і образливо чути подібні речі, усвідомлюючи, що через цю людину став інвалідом, моє лікування забрало чимало грошей. Зокрема, за протези слід було заплатити понад десять тисяч євро.
Ці кошти, згідно з рішенням суду, повинен був заплатити цей водій, однак згодом з виконавчої служби я отримав лист, де було зазначено, що у нього немає ніякої власності та оплатити мені матеріальні і моральні збитки він не має можливості, хоча сам не з бідної сім’ї. Він жодного разу не прийшов до мене в лікарню. Однак згодом я зумів простити йому – це значно краще, ніж усе життя тримати в серці образу і гнів.
– Як складалося ваше життя далі?
– Бог допоміг мені – сталося диво, і через п’ять діб після операції я, перебуваючи на апараті штучного дихання, отямився. Мене мучило питання, як житиму далі, і мама сказала: «Віддайся в руки Господу, і Він дасть тобі життя з достатком». Тоді я, як ніколи, усвідомив, що моє життя і моє майбутнє – у руках Всевишнього. Став просити прощення за усі провини. Незабаром мені стало краще, а наступного дня я попросив, щоб мені принесли Біблію.
Я багато читав, а згодом познайомився зі своєю майбутньою дружиною, наша дружба незабаром переросла у велике і щире кохання. А через півтора року ми одружилися. Я щиро просив Господа, щоб послав мені красиву половинку. Щоб у нас були любов, злагода і взаєморозуміння. Моя Наталочка найкраща в світі. Сьогодні у нас четверо діток.
– Які традиції є у вашій сім’ї?
– Зараз ми живемо в США. У вихідні після богослужіння в храмі ми всією сім’єю виїжджаємо на природу, часто відвідуємо різноманітні ботанічні сади, парки, яких тут дуже багато. Діти люблять різні атракціони, тому залюбки відвідуємо їх. Намагаємось якнайбільше часу проводити разом.
– Чим вас вразила Америка?
– Передусім тут чудові дороги. Їдучи, навіть не відчуваєш дороги, і це прекрасно. Правоохоронна система працює дуже налагоджено – якщо ти нічого не порушуєш, то тебе не зупинять на дорозі, а коли скоїв порушення, то обов’язково відповідатимеш за це. Чи ти високопоставлений чиновник, чи двірник – тут перед законом усі рівні. Здебільшого американці надзвичайно привітні і завжди готові допомогти.
Тут неймовірні краєвиди і природа, тому мандрувати в Америці – одне задоволення. Мінусів в цій країні я не бачу. Щоправда, для того, аби мати високий рівень життя, тут потрібно дуже багато працювати. Але для того, щоб знайти роботу, тут чимало можливостей і для людей інтелектуальної і фізичної праці.
– Зараз по світу гуляє коронавірус. Які обмежувальні заходи вжиті в США?
– Люди ходять у масках. Масові скупчення людей заборонені. Магазини завершують роботу трохи раніше від звичного. Однак ціни не зросли – більше того, на продукти харчування організовують додаткові акції. З огляду на карантин влада видає людям допомогу: 1200 доларів для дорослого і 500 – для дитини.
Також двічі на тиждень організовують роздачу продуктових наборів, які можуть взяти усі охочі. В набір входять хліб, молочні продукти, яйця, фрукти-овочі-ягоди, зелень, м’ясні консерви, чимала коробка печива, упаковки з крупами та інші продукти. Одне слово, все те, що потрібно для повноцінного харчування.
– Ви так багато пережили. Що для вас тепер щастя?
– Передусім щастя – це коли діти, рідні та близькі здорові. Щастя – це вміння радіти тому, що в тебе є, і дякувати за це Богу. Щастя – це вміння бачити і робити добро. Після усього пережитого я повністю переосмислив своє життя і зрозумів, що усе, що з нами відбувається, – усе з волі Божої.
І дається нам не просто так, а для того, щоб ми щось переосмислили, на щось подивилися по-іншому. Що б не трапилося, потрібно молитися Господу, ділитися з Ним своїми переживаннями і думками, надіями і побоюваннями. І Він обов’язково почує і допоможе. І це також щастя.
Ксенія Фірковська
БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ» В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ!
Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.
