Життя

«Я не можу рано померти, бо ж скільки котів тоді пропаде!»: історія зоозахисниці з Волині

«Я не можу рано померти, бо ж скільки котів тоді пропаде!»: історія зоозахисниці з Волині

Вона не може пройти повз безпритульного котика чи собаку, адже їй дуже болить за кожну тварину, котра потрапила на вулицю через людську байдужість. Зоозахисниця Наталія Волошина увесь свій вільний час присвячує волонтерській діяльності, опікуючись залишеними напризволяще тваринами. Попри постійний клопіт, жінка тішиться, що щодня рятує життя маленьких чотирилапих, котрі потім стають чиїмись улюбленцями.

Двері квартири однієї з п’ятиповерхівок, що на вулиці Сагайдачного у волинському місті Володимирі-Волинському, відчиняє усміхнена привітна жінка. У помешканні із двох кімнат нема жодного килима. Пояснює, що так значно простіше прибирати, а до чистоти пані Наталія особливо вимоглива, адже інакше ніяк, якщо квартира регулярно стає притулком для котів, йдеться у публікації в газеті «Твій вибір».

«У мене нема ні вихідних, ні вільного часу, адже у будь-яку годину може пролунати дзвінок, де на другому кінці дроту повідомлять про чергових покинутих котиків чи песиків. Інколи навіть змушена вимикати телефон, адже нікому не поясниш, що теж маю власні клопоти та родину, якій потрібно приділяти час», – розповідає пані Наталія, заварюючи каву на затишній кухні.

Через любов до тварин вона легко могла б бути ветеринаром, утім музична школа, у яку віддали в дитинстві її батьки, вирішила майбутній фах. Закінчила музучилище у Луцьку та Рівненський педагогічний університет. І вже понад два десятки років викладає музичні дисципліни у Володимир-Волинському педагогічному коледжі. 

Наталя, скільки себе пам’ятає, завжди жила з домашніми улюбленцями, тож навіть не уявляє тепер власного дому без хвостатих і чотирилапих. Ніколи не минала безпритульних котиків і песиків, яких постійно підгодовувала. Утім активна волонтерська діяльність у цьому напрямку почалась близько двох років тому, коли жінка почала знайомитись у соцмережах із місцевими однодумцями, котрим так само, як і їй, небайдужа доля тварин. Згодом зоозахисники створили у «Фейсбуці» групу «Володимир-Волинський SOS Допомога бездомним тваринам», котра нині налічує понад 4 тисячі учасників. Щодня тут публікуються дописи зі світлинами чергових тварин, котрі шукають домівку.

«Після створення групи у мене виникло таке враження, що безпритульних тварин побільшало у Володимирі, адже люди масово викидають кошенят, цуценят, а також уже дорослих тварин, які не один рік були їхніми улюбленцями. Нерідко підкидають просто під двері помешкань волонтерів та на ринок, де ми прилаштовуємо тварин у добрі руки. Люди приносять їх і лишають, не розуміючи, що цих кошенят треба чимось годувати і десь залишити на перетримку, доки не знайдеться господар. У Володимирі немає спеціального притулку для безпритульних тварин, а  помешкання волонтерів не можуть умістити усіх»,  – зазначає зоозахисниця.

На щастя, світ не без добрих людей, тож не байдужі до долі тварин містяни охоче відгукуються і перераховують на рахунки волонтерів кошти у випадках, коли потрібна значна сума на лікування. Проте більшість витрат на їжу та медикаменти лягають на плечі самих волонтерів. Усіх дорослих безпритульних тварин, які потрапляють до рук володимирських зоозахисників, безплатно стерилізує ветеринар у спеціально відведеному для цього кабінеті, що при ветеринарній лабораторії.

У перші-ліпші руки своїх котиків пані Наталія не віддає – каже, що покладається на власні відчуття, коли людина приходить до неї за новим улюбленцем. Якщо запідозрить, що за ним погано доглядатимуть, то може навіть відмовити. Вона відслідковує подальшу долю усіх своїх тимчасових «квартирантів» – просить, аби нові господарі надсилали їй світлини та писали останні новини. 

Чоловік сам приносить кошенят, щоб «не розслаблялась»

Деякі історії порятунку тварин особливо закарбувались  у пам’яті волонтерки. Один із таких випадків справді вражаючий, адже дорослий пес ледь не загинув не від того, що його викинули з дому, а через те, що господарі його просто не годували. Волонтери помітили його на одному із приватних обійсть і ледь вмовили господаря віддати їм собаку. Невдовзі рудого пса відгодували, він став справжнім красунчиком і тепер служить новим господарям.

Та володимирські зоозахисники беруться допомагати не лише котам і собакам, а й іншим тваринам та навіть птахам. Пані Наталія пригадує, що рятувати доводилось і совенят, і лебедів. Уже кілька разів волонтери спасали кажанів, котрих знаходили у старих віконних рамах та дуплах дерев. Спочатку їх відправляли до Луцького зоопарку, а останні рази – до спеціального реабілітаційного центру для кажанів у Харкові.

Наталія зізнається, що на початках сусіди п’ятиповерхівки, де мешкає жінка, були не в захваті від її заняття. Просили навіть  не підгодовувати безпритульних тварин, які живуть у дворі, але це, на думку зоозахисниці, аж ніяк не зменшить їхньої популяції. Більше того – коти у підвалах будинків навіть дуже потрібні, адже вони винищують гризунів. Тому замуровувати віконечка у підвали не варто.

Спершу і чоловік Наталії обурювався, звинувачував у тому, що перетворила їхню квартиру на притулок. А згодом і сам прикипів душею до маленьких пухнастих клубочків настільки, що теж час від часу підкидує дружині нових чотирилапих, яких знаходить по дорозі з роботи. Мовляв, «щоб не розслаблялась».

Звикли до того, що в квартирі постійно з’являються нові кошенята і власні домашні улюбленці сімейства Волошиних – кіт Марс та кішечка Бусінка. Близько трьох років тому вони так само потрапили до Наталії з вулиці. Бусінку знайшли в холодну пору року на дереві, звідки вона не могла сама злізти. Марса – худюще з перебитим носом кошеня, підкинули Наталі просто у під’їзд.

Вона вже сотні разів обіцяла сама собі, що полишить активну волонтерську діяльність. Утім якщо протягом кількох днів у її квартирі нема на перетримці котиків, то не знає, куди себе подіти. Коли ж удома поселяються тимчасові «квартиранти», а їх інколи буває і до десятка, то день Наталії розписаний щохвилинно: ледь прокинувшись, прибирає, вичищає лотки і годує кошенят. Хоч і важко це і клопітно, та не уявляє без волонтерства свого життя. Тож займатиметься цим, доки вистачить сил. Жартує: «Я не можу рано померти, бо ж скільки котів тоді пропаде!»

Тетяна Ізотова

 БІЛЬШЕ ВРАЖАЮЧИХ ТА ДУШЕВНИХ ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ ЧИТАЙТЕ В ГРУПІ «ЖИТТЄВІ ДРАМИ»  В FACEBOOK! ЩОБ ПІДПИСАТИСЯ НА НЕЇ — НАТИСНІТЬ ТУТ! 

 

Друзі! Підписуйтесь на нашу сторінку Фейсбук і будьте завжди в курсі останніх новин.

Читайте також
Все про: екологія, тварини, Волинь, володимир-волинський
В тему